Пашу пустили без черги. Секретарка першого, товариш Ноздрьова, перед якою тремтіли не менше, ніж перед ним, лише показала рукою на двері, не підводячи голови.
Розміри кабінетів перших осіб від району до ЦК були затверджені закритою постановою найвищого політбюро. Кабінети мали бути великими і, головне, довгими. Щоб людина, яка потрапляла на килим, усвідомлювала свою нікчемність поряд із господарем, що був одним із тисяч клонів верховного господаря.
Поки вона, ця маленька людина, торувала шлях від дверей до керівного стола, кожен її крок мав применшувати в геометричній прогресії її мініатюрність. Бувало таке, що не доходили. Цих два як для району десятки метрів. Утрачали свідомість від хвилювання. Бо то була зустріч із хай не найвищим, але жерцем системи. Повелителем доль. Зайдеш сюди з одним життям, а вийдеш з іншим. От що таке кабінет першого секретаря.
Паша був апаратником із великим стажем, тому цього синдрому вже позбувся. Але тут був не тільки місцевий партійний бог, Тімофєй Тімофєєвіч. Товариш Яцків одразу зміряв його своїм крижаним поглядом. Він був точно таким, як на портретах у червоних кутках на фермі чи в тракторній, де вішали членів бюро обкому. Волосся росло одразу над носом, і чола в нього майже не було. Чорний і міцний, як дріт, волосяний покрив був укладений акуратно і прилизаний блискучим лаком. Очі поїдали все, що ворушилося довкруж. То був особливий антропологічний тип, не характерний для аборигенів. Його рідне село, у якому починалися гори, здавна називали поселенням монголів. Тільки в глибокому п’яному чаді партійно-радянські апаратники, перемиваючи кістки найвищому обласному керівництву, могли насмілитися говорити про товариша Яцківа вголос так, як його мовчки називали у всій області – цеденбал.
Тимофій Тимофійович якось змалів і заметушився, коли ввійшов Паша:
– Это, товарищи, опытный работник нашего райкома комсомола, товарищ Харкавый.
– Да, я слышал о нем. Активно работает, – заворушилися товсті губи Миколи Петровича.
От би сюди Золопуху. Хай би чув! Сам товариш Яцків чув і знає про товариша Харкавого.
– Но, Вениамин Абрамович, главное, что он с этой самой Кедровки. Мы тут подумали, посоветовались и хотели предложить, чтобы в село вместе с вами выехал и товарищ Харкавый. Он знает местность, людей, наблюдает за развитием процессов. Он знает, что там люди говорят. Может быть нам полезен. Как вы считаете, товарищ Цукерман?
– Я не против.
Московський гість сухо кинув фразу згоди. «Схожий на товариша Свердлова», – подумав Паша. Він знав на вигляд усіх тих перших більшовиків, які потім виявилися агентами німецької чи японської розвідки. Каменєв, Радек, Зінов’єв, сука Троцький. Усі вони про людське око були як брати, ці агенти світового імперіалізму. Паша, як і належить ідейному ленінцю, ненавидів цих запроданців, за винятком товариша Свердлова, який не заплямував себе перед партією, тому чомусь саме з цим вождем порівняв, як там сказав товариш Тропченко, Веніаміна Абрамовича.
– Я думаю, Микола Петрович, что его надо посвятить, – звернувся районний секретар до обласного.
– Можно и надо. А как иначе работать? Только вопрос под грифом «Совершенно секретно». Ты понял, как тебя, Харкавый?
– Так точно, товаришу Яцків.
Яцків уперто останнім часом переходив на російську, хоча для екзотики міг говорити й українською. Однак ніхто з товаришів так і не наважився дати йому таку пораду, дарма що навіть перший секретар обкому товариш Григор’єв вважав, що він своїм хохляцьким діалектом лише відштовхує трудівників.
– Вопрос такой, Павло Семенович…
– Вопрос очень важный и деликатный, – перервав Яцків Тропченка. – Товарищ Цукерман Вениамин Абрамович – наш известный ученый, академик Академии наук СССР, Герой Социалистического Труда, кандидат в члены ЦК КПСС. И для нас очень почетно, что Вениамин Абрамович – наш земляк. Его родные погибли в нашем гетто, где невинных граждан еврейской национальности уничтожали вместе с немецкими фашистами и наши буржуазные украинские националисты.
– Но уже тогда, кроме этих врагов нашего народа и прислужников немецких захватчиков, были честные люди. Один такой житель вашего села, его сегодня нет, к сожалению, в живых, и спрятал ребенком товарища Цукермана, когда ему было всего-то десять лет. – Яцків вихопив цигарку. То була та рідкісна мить, коли він хвилювався. Смачно затягнувшись димом, секретар обкому вів далі: – Нашелся такой честный человек и в вашем бандеровском кубле. Именно жителю вашей Кедровки отдал на сохранение от фашистов своего младшего ребенка отец товарища Цукермана. Ему-то сколько было, Вениамин Абрамович, младшему братику вашему? Всего-то несколько недель от роду, если не ошибаюсь?