– Палац давно чекав на свою царівну, – Андрій прибрав колесо, яким зачинявся вхід, і вони ввійшли, нахилившись, під склепіння.
Пахло настояними недоторканими травами. На коромислі звисали червонощокі яблука та груші.
– А тепер молодих просимо до столу! – зірвав він найтугіший плід і підніс до її губ.
Вона смакувала цим забороненим плодом і незчулася, як він міцно обійняв її і пригорнув до себе. А відтак то вже був не яблучний сік, а його уста. Трави пахли м’ятою і чебрецем, і від них чи від чогось незбагненного п’янило. Голова йшла обертом, і ноги підкошувалися, як втяті. Вони втопилися в розсипаних долі квітах, злившись воєдино. Він відчув її тугі перса у своїх руках, і вони здавалися йому тими яблуками, що мовчки споглядали згори за цим блаженством.
Його руки поповзли нижче й нижче. Він здригнувся, коли рука натрапила на джерело життя земного. Вологе входження в людську первозданність. Її одіж загубилася десь на дні трав’яного покриву. Оголеність їхніх юних тіл так гармонійно вписалася в це недоторкане ложе. Йому хотілося вичленувати кожну клітину з цього дивовижного створіння Бога, який дарував йому її тіло. Воно пахло гріхом, найжаданішим і найсолодшим, перед яким не встояти навіть йому, побожному синові християнському.
Творення життя приносило найвище блаженство. Так триває вже тисячі літ, коли продовжується в цей єдиний спосіб рід людський. Яка висока мудрість – творити зачаття у стані найвищої насолоди, насолоди не від світу цього, бо нема їй рівної, цій ноті кохання в октавах земних принад.
Він увійшов у її тіло, і вже не знати було, де був він, а де вона. Злиття тривало, може, мить, а може, вічність, коли на вершині екстази вони разом розірвали тишу звуками неземного блаженства. Це були крик, плач і спів водночас. Їм обом здавалося, що найсолодша мить іще попереду, тому їхні єства здригалися дедалі відданіше, рвучись крізь взаємні обійми до найвищої миті.
Він врешті відчув, як його первень наливається плоттю. Ще сильніше цей приплив теплої енергії, що проникав до материзни її єства, відчула вона. Носії життя десь там, у їхніх тілесних надрах, обійнялися на молекулярному рівні, як і вони, гулівери, на своєму безлюдному острові кохання. І вже не було сили земної, що здатна з цього воєдино сплетеного створіння знову зробити дві половинки, які дотепер одноосібно бродили маленькою планеткою, поки не зустрілись у цьому своєму пуповинні, сплетеному з райських лоз на літньому осонні.
Із вогненного побоїща під церквою живими залишилися троє. У момент вибуху цистерни Паша не стояв, а повзав перед підполковником, тому ударна хвиля вогню й осколків пролетіла понад ним. Уцілів солдат, що лишився в машині, якою приїхав загін чекістів. Він припаркувався з протилежного боку храму, тому церква відмежувала другий автомобіль від пожежі.
Живим можна було вважати й начальника КГБ Феофанова. Крім опіків першого ступеня, він отримав черепно-мозкову травму від зіткнення з деревом. Травма була ледь сумісна із життям. Він лежав у реанімації, так і не приходячи до тями.
Доки приїхали пожежні та «швидка», вогонь ущух. Здається, його загасило сонце, що викочувалося з-за горизонту. Народжувався новий день після ночі, яка відвернулася від тих, хто звик орудувати під її чорним покривалом.
Коли селяни, видоївши корів, мирно й тихо виганяли худібку на пашу, за селом почувся гул, який змусив тих, хто 20 років тому пережив три окупації, здригнутися. На Кедрівку насувалася військова армада. Навіть під час війни, коли селом пролягала лінія фронту й однієї погожої неділі перемир’я розпанахало її навпіл, коли внизу, в річці, купалися німці, а нагорі, у лісі, збирали гриби росіяни, навіть тоді на село не насувався такий вал живої сили й техніки.
Кедрівку оточили двома кільцями. Із відстані пташиного польоту це могло виглядати так, ніби багатоголову людську істоту взялися повісити, обвівши навколо велетенської шиї живим шнуром та обв’язавши ноги. Зовні «оцепление» виставили довкруж по сільській межі великим кільцем, а всередині оточили щільно внутрішнім малим кільцем пагорб, на якому височіла в піднебессі церква. Кілька тисяч озброєних до зубів солдат брали в полон цих двох бранців – село і храм. Уранці на місце бойових дій прибув райвідділ міліції в повному складі, залишки управління КГБ, а також піднятий тривогою військовий гарнізон, що був розквартирований у райцентрі. Саме так було зазначено у «зведеннях»: «бойові дії, розгорнуті в одному із сіл Львівської області останніми рештками УПА проти радянської влади». Черговий КГБ, що залишився в управлінні, передав розпливчасту телефонограму – триває перестрілка, горить техніка, є жертви серед солдат.