– Как звать отца? – не знайшов нічого іншого, як розірвати процес пошуку академік, пошуку, що, здається, уже дав результат. Із першої спроби.
– Семен Прокофьевич, товарищ Цукерман.
– Семен Прокофьевич, вы извините за любопытство, но где вы были во время войны с немцами?
Все! Упізнав! Паша мало не викрикнув від радості. У самісіньке яблучко влучив. «Тепер ти нікуди від мене не дінешся, товаришу член ЦК».
– Та тутка, у селі, був. Коло хати, – м’яв Семко шапку, похнюпивши голову. Від його гарячих зіниць сунуло таким жаром, що здавалося, загориться зараз підлога.
– А сын не говорил вам, зачем я приехал? – уже встав Цукерман.
– Та не говорив. Чо, мав говорити?
– А я приехал к вам, Семен Прокофьевич. Или не к вам?
– Та чо, до мене? Хто я такий для вас, пане?
– Кто вы такой? Интересный вопрос. Видится мне, что я знаю, кто вы такой.
Паша не втручався в розмову. Не бачив потреби. Здавалося, ніби свій сценарій він продиктував не тільки старому, а й цьому мудрагелю. Коли він виклав свій план Семкові, той мало не вмер від страху. Але Паша якраз той страх і розвернув. «Не зробиш так, як я кажу, замориш мене тепер, як того жидка.
Тільки той був у пелюшках. Йому нічого було втрачати в такому віці. А мене як погубиш, коли я у свої 30 літ стільки вже напахався на перспективу? І все на смарку? Усе в прах? Та якого хрена я товкся за тими хрестами? Щоб отой жид спалив усе моє напрацювання? А ти, душогубе, ще й відповіси по всій суворості закону. Помічник фашизму! Помагав їм нищити євреїв. Радянський Союз тут не має розбіжностей ні з Америкою, ні з Ізраїлем, хоча арабам допомагає. Тебе – на розстріл, убивцю невинної дитини, а мене куди, сина фашистського пособника? Тут уже святий Боже не поможе і всі його зламані хрести».
Отакими нехитрими силогізмами і роздмухав Паша страх у п’ятах свого рідного творця. Із ним він і трусився в кутку хати, коли цей гостроносик улаштував йому такий допит, що й гестапо не снилося.
– Видится мне, что я знаю, кто вы такой. А теперь, пожалуйста, ответьте-ка мне на несколько вопросов. Мой отец в вашем городке Тустань продавал мясо на базаре. Не приходилось ли вам знать его? Ведь вы же ровесники.
– То були ваші тато? – перепитав Семко, вперше підвівши голову. – Як не знав? Знав м’ясника Абрама. Його всі знали. Ми різали чи то телят, чи поросят і здавали йому, а він торгував.
– И вы, наверное, все здесь знали, что немцы убили его? Там, куда они согнали всех евреев?
– Та чо, не знали? І з нашого села всіх жидів забрали. Німак не щадив нікого.
Паша закурив собі та дивився у вікно, відвернувшись від цього смертельно небезпечного лицедійства. Він глянув на себе в запорошене дзеркало й посміхнувся, підморгнувши сам собі. Його розрахунок не може не спрацювати.
– Семен Прокофьевич, мне во время войны уже было около десяти. Я, сами понимаете, в таком возрасте тоже уже был способен кое-что запомнить.
– О, та десять років – то вже пам’ятається. До ста рості. Я як нині пам’ятаю. Бо тоді вмерли мій тато.
– Ну вот видите. И мои родители погибли, когда мне было не так уж мало лет. Я помню, как прощался с ними перед их смертью. Правильно – до самой смерти помнить буду. Но я еще кое-что помню, Семен Прокофьевич. Очень хорошо помню.
Семко був, якщо по-книжному сказати, такий собі сільський серійний кілер, що йшов по життю від убивства до вбивства. Але кілер професіональний, глибоко законспірований. Завше кожне нове мокре діло проходило бездоганно. І тут уперше він стояв на межі викриття або, як каже Паша, на краю провалу. Але нехай той носатий жид не думає, що то так легко – їх заломити. Тут, у хаті, їх двоє, а він один. Раз плюнути Семкові, щоб він опинився там, за стодолою, поруч зі своїм братиком. Твоя не візьме, жиде.
– Та шо ви мене мучите? Кажіть уже.
– Так это вы были тогда?
– Я.
– И где мой брат?
– Перед вами.
– Не понял.
– Паша – то є ваш брат. Він не мій син. Він ваш брат.
Академік Цукерман у пошуку втраченого під час німецької окупації брата із притаманною йому аналітичною інваріантністю моделював найрізноманітніші сценарії, за якими судилося жити його багатостраждальній родині. Але отаке? Він замовк. Академік почувався так, неначе цей селюк просто розмазав його на стіні зі всім його потужним інтелектом.