Однак те, що побачив Самоплатов у Нюрнберзі, не йшло в жодне порівняння з тим, що він бачив у Москві. Паради військової сили вміли влаштовувати єгипетські фараони, римські цезарі, французькі королі й ті ж німецькі кайзери, але такої величі сили земної влади, яку продемонстрував Геббельс на з’їзді НСДП, світова історія не знала ні доти, ні по тому. Фільм «Тріумф волі», знятий геніальним німецьким режисером про звичайний партійний з’їзд, буде визнаний найвищим досягненням документального кінематографа, а також неперевершеним, як майже через сто літ буде сказано, досягненням політтехнологій.
Ну як може встояти така наївна і щира штука, як людська психіка, перед такою феноменальною операцією над нею! Вона, психіка нації, опиняється сповна у полоні психозу. Потім будуть дивуватися, як нація Гете і Шиллера, Гайне і Гегеля – одна з наймудріших націй на планеті – втратить розум і піде за божевільним. Кому дивно, як це сталося, подивіться фільм «Тріумф волі»!
А вождь українських визволителів Коновалець і його «побратим», агент НКВД Самоплатов, бачили цей тріумф наживо. Стоячи на трибуні для почесних гостей. Самоплатов, на відміну від Коновальця, мав рідкісну нагоду порівняти двох вождів. І хоча Коновалець називав їх братами, куди там рівнятися кремлівському кульгавому горцю до арійського сокола! Адольф блискуче виглядав у військовій формі в інтер’єрі кількох сотень генералітету фатерлянду. У Самоплатова згодом завше викликатимуть скептичну посмішку численні радянські та західні фільми, які змагатимуться в тому, як би зобразити Гітлера якомога паскуднішим і гидкішим. Малювали такого собі бридкого недоумка.
У Нюрнберзі агент Луб’янки побачив справді видатну, потужну особистість. Фюрер мав усі підстави будувати людське суспільство, кероване надлюдьми. Бо сам був надлюдиною за всіма канонами Шопенгауера. А мова – його слово, його мудрість – що вона виробляла з людьми! Коли він говорив, уже не було поодиноких чиїхось синів і дочок, а був єдино перемелений кількома фразами моноліт. Єдиний могутній, мільйоноголосий звір, готовий виконати будь-який наказ божества, що кидало громи і блискавки на континенти. Ну що, здавалося б, слова? То були громи з ясного неба!
На землі витворено велетенську гаму тієї музики людської душі, яка називається любов’ю. І наймажорнішою нотою у тій вселенській гамі є любов народу до вождя. Якби існував прилад для вимірювання цієї любові, то навряд чи за всіх часів і народів був би ще один вождь на землі, якого б так любили піддані, як німці любили Гітлера.
Потім Геббельс, геніальний режисер освідчення в цій любові на нюрнберзькому з’їзді, уже незадовго до Нюрнберзького трибуналу, прощаючись із нацією і світом, буде вигукувати:
– Але ж ви любили його! Як ви любили його! То ви хотіли, щоб він робив те, що він зробив. Ви вимагали! Ви аплодували! Ви не давали відступати ні на крок назад. Тільки вперед – до повного тріумфу народовбивства!
Промовляючи це й умертвляючи своє неповнолітнє потомство, головний жрець Третього рейху говорив абсолютну правду. Вожді й мухи не здатні задушити, якби мільйони не делегували їх на винищення так само мільйонів. Вожді – лише кілери. Лише виконавці, а замовник він, його величність народ. Найжорстокіше із земних живих згромаджень – двоноге, ненаситне у кровожерливості стадо.
У ході з’їзду було передбачено проведення ритуалу потискання руки вождеві. Очі – дзеркало людської волі. Треба було бачити зіниці фюрера, на дні яких клекотів вулкан, що грався планеткою, як дитячою кулькою. Вулкан, до якого не могли дорівнятися всі інші природні вулкани на всіх архіпелагах, із землетрусами, разом узяті. Людська воля – от найпотужніший реактор, порівняно з яким просто тьмяніють усі розщеплені атоми. Яка страшна сила – людська воля, коли вона розщеплюється з Богом і зчіплюється із сатаною!
Стоячи в черзі до шейкгенда з Гітлером позаду широкої спини Коновальця, агент НКВД Самоплатов ураз мало не зомлів. Поруч із собою він почув до болю знайомий, найрідніший із рідних голосів. Цей голос розмовляв чи то з Гімлером, чи то з Ріббентропом. Жартував, як із бувалим «коришем». То був голос начальника іноземного відділу НКВД, генерала Климова. Самоплатов не міг утриматися, щоб не озирнутися. Їхні погляди зустрілися, як спопеляючі стріли. За мить генерал отямився: подав знак: мовчи, сука! Мовчи на смерть!
А як інакше, приходив до тями й Самоплатов. Попереду – Коновалець. А от за десять метрів ще далі він – чудовисько в людській подобі… Отямившись від сходження мало не на небо і повернувшись у Берлін, він пробував вийти на зв’язок, але «перший секретар» не з’являвся в домовленому місці. То були дні в очікуванні вироку, цілком можливо, смертного. Не туди його занесло, і знав він тепер більше, ніж може знати рядовий шпигун.