– Это ты зря, Павэл. Вождей глупых не бывает. Иначе как бы их любили народы? Глупых-то? А любят вождей люди очень сильно. И правильно делают. Ну, ладно. Иди отдыхай. Ты хорошо поработал.
Це було перше «мокре діло» Самоплатова. І скільки ще потім він отак банально й пекельно рвав на шматки політичних лідерів по всій планеті, які стояли на заваді сталінській експансії.
І є в тому персональному мартиролозі політичного кремлівського кілера ще один брат по крові. Антипод. Його ім’я переступить межу тисячоліть і ще довго буде наганяти жах на все нових і нових адептів московської імперії. Ім’я крокуватиме крізь віки, а життя Степана Бандери зупинить рука найманого вбивці, так само яничара з галицького села Сташинського. Селекціонером цього чергового каїна був усе той же Самоплатов. Операцію з ліквідації лідера українського руху опору вже після Другої світової війни розробляв і керував нею особисто все отой же незамінний у мокрих справах кремлівський терорист. За особистим розпорядженням самого Хрущова тоді, у 1959-му. А тепер, через десятиліття, дзвінок Микити Сергійовича й цього разу підняв заслуженого, але все ще глибоко засекреченого агента з пенсійного ліжка:
– Сколько лет прошло с тех пор, как мы Бандеру убрали? – розпочав розмову глава СРСР. – Я-то хорошо помню. А вот бандеровщина до сих пор жива, дорогой мой. Не буду тебе рассказывать. Поезжай немедленно во Львов. Я хочу от тебя услышать, что, как и к чему. Волнует меня эта бандеровщина. Сам знаешь. Не могу я быть равнодушен к ней.
Отак і опинився раптом пенсіонер союзного значення в карпатському селі. Коли він уже в’їхав до Кедрівки, принишклим селом сновигали заклопотані люди. Що в них у душах коїться? У тих душах, видно, вічно житиме цей Бандера, такий собі скромний чоловічок, що під чужим прізвищем жив із сім’єю на Циппелінштрасе в Мюнхені. Пішов одного разу без охорони і зовсім не як жива легенда та ідол мільйонів на звичайний німецький базар купити свіжих помідорів.
Ох уже ці гастрономічні слабкості творців історії! Повертався на обід додому. А в під’їзді його чекав землячок Сташинський. Вистрілив в обличчя зі штуковини, виготовленої у спецлабораторії Підмосков’я. Стрельнув кількома краплями отрути просто в очі. І жертва померла за кілька секунд. Розтин – інфаркт. Нащо в серце посилати кулю, коли можна вбити краплею? Отрути від диктатури пролетаріату? Чиста робота. Вищий пілотаж. Почерк терориста № 1 на планеті Самоплатова.
Якби ці селяни знали, що за дідок виглядає з особівки. Зупиняється. Виходить з машини. Про життя питає. Про Бандеру не наважується, але так кортить поспілкуватися з цими бандерівцями.
Не знали, хто особисто до них завітав, і учасники екстреної наради в сільраді. Й добре, що не знали. Якби вони знали, що дідусь, який присів собі в куточку, – убивця Коновальця, їм би й отрути не треба було для того, щоб улаштувати йому природну кончину і розрив серця. Від страху. Іноді цей страх, коли не знати його зсередини, може виглядати таким безневинним пенсіонером, що змушений відкласти свою риболовлю і їхати ні світ ні зоря за наказом генсека в «гарячу точку».
– У нас є доповідач? І мені буде цікаво послухати. Прошу-прошу. Не звертайте уваги. Я от посиджу, послухаю, – дідок присунув собі вільний стілець і сів.
– Докладываю вам, товарищ генерал, что с этой целью я специально и добровольно прошел курс альпинизма, и сегодня ночью там, наверху, находился именно я, – згадуючи про прибулого з Москви, Паша вже не шкодував мазків для змалювання власного героїзму на тлі цієї трагедії.
– И чего же ты оттуда сбежал? – при загадковому гостеві начальник КГБ союзної республіки намагався виглядати ще нещаднішим.
– Я никогда не бегу с поля боя, товарищ генерал. И товарищи из области и района могут это подтвердить. Операция была спланирована до мелочей. Но, как оказалось, так же, до мелочей, была проведена работа по срыву операции.
– Что, все-таки бандеровское подполье осталось в селе до сих пор? Что, не искоренили бандеровскую заразу, деятели вы крупные?! – обвів усіх разом залізним поглядом Кушнірук.
– Нет, товарищ генерал. Никакого подполья в районе нет и быть не может.
– Так кто же сорвал? Агентура НАТО?
– НАТО пока не добралось до села. Вам делать выводы и принимать решения, товарищ генерал, но я полагаю, что есть основания считать, что операция была сорвана действиями или бездействием начальника местного управления КГБ, которого, к сожалению, нет уже среди нас.
То була бомба. Не менша, ніж, можливо, та, яка зірвала машину під церквою і знищила цілий загін солдат.