Перша зафіксована Святим Письмом зустріч людини з Богом була зустріччю Мойсея на горі Синай, місцезнаходження якої ще належить установити. За накресленням Усевишнього сконструювали пристрій, який, по-перше, виконував функцію засобу спілкування з Богом і, по-друге, був потужним знаряддям покарання, сильнішим, ніж весь нинішній ядерний потенціал США та СРСР, разом узятих. Під покровительством Бога Мойсей застосовував цей реактор, поміщений у святилище, назване Ковчегом Заповіту.
Згодом для зберігання цього джерела енергії, дарованого самим Богом, цар Соломон звів у Єрусалимі храм. Відтак вавилонці зруйнували його. Цар Ірод збудував новий храм, який знищили римляни. Залишилася тільки одна стіна від місця, у якому зберігався Ковчег Заповіту. Ця Стіна Плачу є найсвятішим місцем для вірних Старому Завіту Біблії, для світового єврейства, яке нині є фінансово найсильнішою спільнотою.
Я вірю, що втрачений Ковчег Заповіту – найвидатніша на планеті матеріальна й божественна річ за всю 30-тисячну історію нинішнього людства – існує. Існує і діє. Мій аналіз побаченого цієї ночі й вивченого з анналів світової науки та насамперед Боже провидіння дають підстави припускати, що енергетичний вплив Ковчега Заповіту виявляється в утворенні геоплазми. Прочитавши уважно Біблію, зокрема частину, у якій ідеться про те, як діяв Ковчег тоді, тисячі років тому, я зрозумів: це було так само, як цієї ночі, коли нашу церкву захистили. Той самий фізичний механізм.
Це пересторога. Це попередження. Якщо ви знову здіймете руку на хрест, на цю землю і цей безталанний народ чекатиме небачене покарання. Над нею єдиною на планеті зійде гірка зірка Полин.
На планеті ніколи не було держави, яка би зробила богоборство своєю офіційною політикою й історичною метою. Релігійні війни – це лише війни між догмами різних віросповідань, а ви оголосили війну самому Богу і помістили забальзамований сурогат вашого бога в комуністичний саркофаг. Ваша імперія впаде, як колос на глиняних ногах, але за гріхи хрестоламів ця благодатна земля буде приречена на великі страждання. Люди будуть змушені, рятуючись від злої дії вашого мавзолею-саркофага, будувати свій саркофаг над зруйнованим і смертельно небезпечним для всієї європейської цивілізації. Гріх богоборства є найтяжчим з усіх гріхів. Зупиніться! Не накликайте гнів небес! Не наражайте невинну людність на кару за ваші гріхи.
Ми, воїни цього храму святого, будемо боротися з вами. Ми – хрестоносці супроти хрестоламів. Ми переможемо вас! Ви приречені на знищення. Ваша держава і ваша комуністична атеїстична релігія. Богоборство не може бути непокараним.
Тамплієри»
– Ты знаешь, кто это такие? – Самоплатов показав на останнє слово, бо з усього вищенаписаного від нічого не второпав. – Бандеровцы или оуновцы какие-то?
– Та ні, товаришу генерале, – Паша побагровів, як буряк. І знову – і від злості, і від страху. – Це щось схоже може бути на сектантів, яких зараз багато розвелося. Але я веду питання атеїзму й обстановку в районі знаю. Водяться там усіляки єговісти, адвентисти чи баптисти, але про таких не чув. Тамплієри?
– Тамплиеры, встать! – раптом загарчав Самоплатов.
Ніхто зі школярів не підвівся. Діти сиділи мовчки і дивилися катові просто в очі. Їхні погляди свердлили його до кісток. Але що то могло бути за протистояння між серійним кілером КГБ і дітваками з українського віддаленого села?
А душогуб скаженів.
– Кто писал, я спрашиваю? – махав у повітрі цими скрижалями, і здавалося, що з тих заряджених несусвітньою силою аркушів сипалися іскри, які паралізували його.
Паша пішов до дверей і почав розігрувати свою виставу. Зімітував, що зачиняє їх на ключ, хоча ключа в нього не було. Хто знав, що написання твору отак повернеться? Позачиняв також вікна, які були розчинені навстіж у гарячу пору.
– Ми вас звідси не випустимо, – почав говорити до земляків, і Павлові Михайловичу це подобалося. Він примовк. – Ви що, проти радянської влади пішли, шпана пузата? Та вона вас розчавить, як кошенят. Перед нею весь світ тремтить від страху, а ви тут пирхаєтеся зі своєю всраною Кедрівкою. Та зітруть з лиця землі все село, і навіть не писнете.
Діти почали переглядатися. Скидалося на те, що не всі з них були готові до ролі перших християн за Нерона. Ставало зрозуміло, що вони так само не знали про це останнє слово, як і комуністичні поводирі за столом педагогічної президії. То чому вони мають підводитися, коли він, той несамовитий дід, звертається конкретно до тамплієрів.