– Тамплієри не вмруть, доки є такі, як ви, – пролунав голос із середини 300-голового стану.
Він пролунав, неначе сурма вдосвіта посеред степу широкого. Той, що сказав це, стояв на повен зріст своєї тріумфальної правоти. Самоплатов уже не сумнівався, що то був той самий, який підняв село, який командував єдиноликим бунтівним спортзалом, який писав цей мудрий твір. Можна доповідати в центр. Якщо ворог виявлений, значить, він обеззброєний. Якщо він обеззброєний, він ліквідований. «Нет человека – нет проблемы» – яка геніальна мудрість вождя! «Есть чистосердечное признание – значит, уже нет человека», – полюбляв розвивати настанови продовжувача справи короля Пилипа кагебешний кілер.
Саме він був тим кривавим знаряддям партії та уряду, яке забезпечувало втілення в життя цієї реалії – «нет человека». Був, та загув. Він візьме цього бандерівського нащадка, щоб конвоювати до Москви, і по дорозі задушить. Своїми руками, тими самими, які робили це найчастіше з усіх двоногих «машин для вбивств», що коли-небудь були в розпорядженні спецслужб.
Цей тамплієр буде наймолодшим серед тих, на кого впав караючий меч пролетаріату в особі цього професіонального Каїна. Йому таки важко ставало останнім часом без діла, до якого звик. Діла, яке мусило регулярно скроплювати чужою кров’ю його вампірячу плоть. Хто сказав, що вбивці можуть іти на пенсію? Їм на пенсії дуже важко без крові. І от маніяк уже облизувався, бачачи перед собою жертву. Його в жодному разі не можна залишати живим. При намаганні втекти – випробуваний метод ліквідації. Протокол конвою – і справу до архіву. А «ісполнітєлю» – ще одна медалька вже в пенсійному віці. Ліквідатор тамплієра. Було б двоє таких, якби жив той Пилип. Якщо товариш Хру щов каже, що хрестолами – нині головні герої, то такі-от захисники храмів – головні й найнебезпечніші вороги Країни Рад. «Поки ми їх не ліквідуємо, комунізму нам не бачити, а 1980 рік – не за горами». Чом би йому, заслуженому чекісту Самоплатову, не дожити? Менше 20 років. Чому ні?
І мрійливе роздумування ветерана зупинив гуркіт у дверях. До спортзалу ввалилося зо два десятки озброєних солдат. Вів їх начальник КГБ Української РСР генерал-полковник Кушнірук. Самоплатов був дещо спантеличений такою поспішністю, але почав уже прикидати, під яку стінку ставити для розстрілу тамплієра. Під ту саму, над якою висів баскетбольний кошик.
– Гражданин Самоплатов! Постановлением начальника Главного следственного управления Комитета государственной безопасности СССР и на основании санкции Генерального прокурора Советского Союза вы арестованы. Извольте сдать оружие. Взять его!
Вишколені конвоїри, спецзагін яких входив до складу військ, кинутих на Кедрівку, вмить скрутили діда.
– Да я тебя в бараний рог! Ты что делаешь, окаянный? Ты на кого руку поднимаешь?
– Знаю, на кого. На приспешника врага народа Берии. И делаю это с огромным личным удовольствием. – Поки вояки виводили арештованого генерала, Кушнірук повернувся до Паші: – О том, что с вами говорил товарищ Хрущев и поставил задачу, мы поставлены в известность. Окажем содействие. А пацанов распустите по домам.
– Так тут главарь только что сознался, – поквапився доповісти Паша.
– У нас тоже есть соответствующая информация, полученная средствами агентурной сети, – шепнув генерал, щоб не чув зал. – Но не надо здесь шум поднимать. Мы потом его возьмем из дому. Предоставим удовольствие родителям.
– А если смоется?
– Никуда он не денется. Мы же оцепление не сняли. Брать Самоплатова, мой друг, – лишь для этого стоило армию выводить. А что касается вредителей… Враг, как ты говоришь, – не мог же он быть один. Никак не мог. Пока вы здесь маялись в спортзале, я отдал команду сверить почерки. Графолог работал со школьными тетрадями. Нет такого почерка в этой школе. Более того, прокламацию писал, установили эксперты, русскоязычный. А таких тоже в селе, как ты знаешь, нет.
Світлана дописувала останні аркуші, коли з хащів долинув передзвін голосів. Андрій ускочив у курінь і заходився розгрібати долівку. Посередині лежало велике коло, яке він підняв на всю висоту їхнього плетеного помешкання.
– Ти переходиш на нелегальне становище, – показав він їй кивком на вхід до криївки. – Це партизанський котедж. Криївка. Датований 42-м роком. Тут був надрайоновий штаб УПА. А тепер це буде наш центр управління розвалом вашої імперії.
Вона за його допомогою акуратно та покірно спускалася сходами вниз.
– Не треба, щоб тебе бачили хлопці. Ймовірний Юда може знати багато, але знати все йому не треба. Такий закон конспірації.
Тим часом на галявині Андрій зібрав 12 своїх соратників. Це число є сакральним не лише в Біблії. У Китаї воно означає завершення циклу, з якого складається все, у тому числі й життя людське. Сьогодні для цих добровольців це був перший етап циклу, який міг завершитися в ГУЛАГу. Андрій знав їх усіх дуже добре. Фактично це була футбольна команда, яка стала чемпіоном України та призером клубу «Шкіряний м’яч». У фіналі на стадіоні «Динамо» в Києві вони виграли у своїх однолітків зі школи підготовки легендарної однойменної команди.