Нема так зле, аби на добре не вийшло. Скільки разів Паша переконувався у правоті цієї народної мудрості, бо на те вона й мудрість, щоб бути правою. Мишача метушня з арештами, допитами, листівками тепер видавалася йому нікчемною. Про його розмову з товаришем Хрущовим знали в обкомі та райкомі партії. Тому тепер усі враз перетворилися на його помічників. Таких собі посіпак головного «героя нашого часу», який виконував генеральне завдання самого верховного московського вождя.
– Павле Семеновичу, як ви скажете, так ми й будемо робить, – так прямо й сказав на закритому бюро перший секретар райкому партії Тропченко, який різко й недвозначно перейшов у зверненні до Харкавого на «ви».
– Головне, товаришу Тропченко, не мішать. Не мішать виконувать лінію партії і лічно товариша Микити Сергійовича Хрущова.
– Так як мішать? Як ви можете? – втрутився ще вчорашня гроза всіх комсомольців і комуністів товариш Яцків. – Може, підсобить чим можна з нашого боку?
– Ну, ладно. Є одне питання до вас, товариші комуністи. Питання транспорту залишається відкритим з огляду на те, що шофер Діма, якого я раніше залучав, згорів на бойовому посту. Прошу вшанувати пам’ять хвилиною мовчання.
Члени райкому схопилися, як ошпарені. Неначе і їм запахло смаленим під керівними сідницями. Ще ніколи район і область не працювали над виконанням прямого завдання Першого секретаря ЦК КПРС. Тому всі сиділи, як на розпеченій пательні.
– Та які питання, Павле Семеновичу. Беріть на вибір. Он пригнали вчора в колгосп імені Чапаєва два новеньких «ліхачовця». Забирайте обидва, – командував керівник району.
– Я вот що подумав, Павле Семеновичу, – замислився глибоко Микола Петрович, – вам там трудно буде наверху одному. Я теж полізу туди з вами.
– Нагору? Зі мною нагору захотіли раптом, Миколо Петровичу? – єхидствував Паша. – Не вийде, товаришу Яцків. У вказівці товариша Хрущова про вас нічого не сказано. Так що залишайтеся внизу. А ми там, нагорі, якось без вас досі обходились і обійдемося й надалі.
Старші товариші по партії були готові просто на бюро розірвати на шматки – отак дружно, усім товариством – цю комсомольську гадину. Заварив кашу, паскуда, і ще лаха дре. Може, це чекісти набрехали про той дзвінок із Москви, але хто наважиться перевіряти? Паша теж собі подумав, як він раніше не допер сказати цим бовдурам, що йому телефонував Хрущов. І жодна воша зі всіх, що тут повивалювали на райкомівський кумач свої керівні пузяки, не писнула б. Мовчали б, як миші, як оце тепер.
– Так що сам упораюся, – підсумував Харкавий, а далі сказав те, що просто приголомшило всіх членів бюро: – І сам доповім. Така була вказівка. «Доложить лічно. Прі лічной встрєче в Москвє». Відкладати не будемо, – тепер говорив уже тільки він. Хто вони такі? Підвищують надої, нарощують урожайність угідь. Плебеї. А він – на передньому краю. Він кинув виклик головному ворогові комунізму – Богові. – Акцію реалізую завтра. О десятій підженіть машину з альпіністським спорядженням та автогеном під церкву.
Коли вже виходили із залу засідань, Паша зупинив усіх:
– Мало не забув. Спало на думку. Виконання вказівки товариша Хрущова – це свято для нас. Свято для всього району. Тому треба зробити його всенародним. Зі всіх колгоспів треба підвезти людей. Наш актив. Щоб кожен відчув себе причетним до великих звершень партії.
– А ми з інших районів підженемо поголів’я народу, – підхопив секретар обкому. – Особенно молодняк. Це має буть свято обласного масштаба.
– Я що, проти? Я за, Миколо Петровичу. Можна художню самодіяльність підключить. Чим не привід для масових гулянь і танців?
– А почєму би торговлю не залучить? – била ключем партійна ініціатива з уст товариша Тропченка. – Голова райпотребсоюза є на місці?
– Слухаюсь, Тімофєй Тімофєєвіч, – підскочив круглий, як бочка, член бюро.
– Ти, Спірідонич, піджени там пару-тройку бочок пива. Водочки соответствєнно на душу насєлєнія. Хай народ погуля. Строітєль комунізма – він должен весело прощаться со своїм прошлим. Гулять так гулять.
І тут підвівся представник КГБ УРСР, якого Кушнірук послав «попрісутствовать на етом зборіщє мєсних князьков»:
– А оцепление мы не снимали. А как вы гулять-то будете в условиях военного положения?
Оце халепа. Хоровод містечкових бояр раптом притих. Товариш із кобурою – цим усе сказано. Ми, члени бюро, так собі, поговорить можемо до опупєнія, а він, товариш маузер, усе рішає. І хто міг би дозволити собі захистити честь району та області? Правильно, особистий друг товариша Хрущова. Саме такий статус присвоїв собі в цьому воістину історичному дійстві Павло Семенович Харкавий: