Самоплатов, замкнений у клітку тюрми в цьому глухому бандерівському містечку, був на межі божевілля. Саме це його найбільше ображало. Його чекістську гідність. Нема питань. Внутрішні розбірки – і кілька ночей не вдома, а в рідній тюрмі на Луб’янці. Але так принизити – посадити його, ліквідатора Коновальця та Бандери, у їхньому рідному місті? До камери, у якій тримали, а потім убивали тисячі й тисячі цих бандерівських виродків?
«Ну, Микито, блазень ти пузатий, ти ще пошкодуєш. Ти на кого руку підняв? На чекістську ікону? Контора тобі цього не подарує. Що ви вартуєте, ідеолухи, без лицарів маузера й кинджала? Чого ви варті без майстрів «мокрих діл», які змащують кров’ю, як водицею, вашу дорогу до вашого довбаного комунізму?
Патякати язиками й дурень може, а ти візьми і задуши власними руками, як черв’яка, ворога народу. Ви лише пальцями показуєте, а перетворити ходячу істоту в намертво лежачу – хто з вас на це здатен? Цей, усіяний віспою, півтораметровий коротун Коба-Сталін зі зламаною руцею, чи цей вуйко лисий Хрущов, що проковтнув дитячий м’ячик? Подумаєш, герой задрипаний. Ляснув черевиком по столу Генасамблеї перед тими оонівськими неграми, а ти візьми бодай одного чорнодупого задуши, як тільки виманиш його з класової пальми. Чи ця ідеологічна потвора Суслов? Гнида нікчемна, яка вже від ХХ з’їзду без клізми до туалету сходити не може. Чи, може, алкаш дебілуватий Брежнєв, що перетрахав сотні делегаток комсомольських з’їздів»?
Як і належить справжньому кілерові, Самоплатов своїх замовників ненавидів, а ще більше зневажав. Бо чого вони варті без нього? Замовник – нуль круглий, коли немає виконавця. Нуль – він і є нуль, коли спереду нього немає одиниці. Багнета бойового! Патика революційного!
«І вони наважилися замкнути в клітку звіра, який служив їм вірою і правдою? Ні, ну це у голові не вкладається. Видно, гаплик їм прийшов. Агонія комуняцька. Нехай Лаврентія замочили. Він, як і ви, білоручка кремлівський. Але щоб його, самого Самоплатова, довбню пролетаріату, і в «расход»?
Не буде цьому прощення. Тут он цей шмаркач патякав про якийсь середньовічний орден. Шпана – всі ці хрестоносці, франкофони і масони порівняно з орденом «залізного Фелікса». Ти не на Самоплатова замахнувся. Ти плюнув в ікону ордену, який такого не прощає. І дні твої пораховані, дорогой наш Нікіта Сєргєєвіч.
Оті-от кайданки я зніму зі своїх рук і надіну на твої. Тимчасовими є вожді й навіть держави. Але нічим і ніким не може бути переможене чекістське братство. Воно не тільки весь світ тримає в руках. І будь певен: воно зуміє постояти за свого ідола. Це не покидьок Лаврентій. Політичний клоун і садист. А Самоплатов – не якийсь задрипаний брудний політик. Він професіонал і вершитель найскладніших спецоперацій, головний ліквідатор ХХ століття. А професіоналів не саджають. Їх берегти треба. Чого варті ваші рішення партії та уряду, конгресу чи сенату, коли б не було нас, професіональних і безумовних виконавців спеціальних служб? Тому замаху на профі тобі не пробачать.
Тюрма була посеред міста. Відразу через дорогу до гімназії, тієї самої, у якій навчався Бандера, котрого ліквідував зі шляху до комунізму Самоплатов. Тут він був пацаном і гасав цим подвір’ям. Якби він знав, що його вбивця виглядатиме сюди з-за ґрат! «Ну якби схопило ЦРУ чи Моссад, то було би не так образливо. А то свої бляді й у такому місці!»
Заслужений пенсіонер бачив крізь вікно камери, як вулицями із транспарантами марширують войовничі атеїсти. Горланять революційні пісні, аж стіни здригаються. Це пісні його молодості. «По долинам и по взгорьям шла дивизия вперед!» Скільки цих «взгорьев» він здолав, а тут, у задрипаних Карпатах, застряг, та ще й загримів у тюрягу…
Самоплатов розумів, що Микита замкнув його навздогін Берії. За компанію. Не взяв зразу, а зробив паузу. І цей провал під бандерівською церквою теж спише на нього. Але все це «мєлочі жизні». Головне, щоб Микита не знав про їхні з Лаврентієм плани. Цього він йому не пробачить. Слідів нема, але є співучасники.
Справа в тому, що головний кілер КГБ СРСР мочив і ліквідовував не тільки зовнішніх ворогів по всьому світу. Він не менш успішно справлявся і з ворогами внутрішніми. І він не винен, що їх так багато було серед вищого політичного керівництва СРСР та серед їхніх родичів. Там, нагорі, було видніше, чому ворогом став син члена політбюро Хрущова. Треба було більше уваги сім’ї приділяти, вихованням молодого покоління займатися. А потім товариш Лаврентій уже мусив доручати йому, Самоплатову, виправляти ці помилки виховання в родинах членів політбюро. А як виправиш, коли воно вже доросле, коли молоко вже висохло на губах? К стєнке – і в розхід! Але вони тільки не розгледіли одного – що цей галасливий вискочка обскаче всіх і опиниться на троні після Сталіна. Як же ж ти прогледів його, мудак ти, Берія?! Це ти сказав замочити Хрущова-молодшого.