Кедрівська колонада не має аналогів. Вона є зменшеним відтворенням собору Святого Петра автор ства найвидатнішого архітектора епохи Відродження Ф. Берніні».
Далі у досьє, яке представив музей за дорученням секретаря обкому партії Яцківа, подавалася довідка про головний собор християн у Римі: «Сто сімдесят шість літ кілька християнських поколінь зводили цей грандіозний храм над гробом Апостола Петра. Він був похований поруч із вбивцею Нероном, котрий розіп’яв його на хресті, на прохання Апостола, догори ногами. У XVI столітті перший проект цього архітектурного дива розробив геніальний Браманте, відтак його довершував Рафаель, потім тут вклав свій божественний дар Мікеланджело. Найбільша у Вічному місті площа перед собором увінчана колонадою, яка стала апофеозом творчості геніального Берніні. Великі бронзові ворота храму відкриваються один раз у 25 років на Різдво Христове.
Напис перед ворітьми сповіщає: внутрішня довжина собору – 186 метрів 36 сантиметрів. Зовнішня довжина, включаючи портик, – 211 метрів 50 сантиметрів. Висота купола – 119 метрів, висота центрального світильника – 17 метрів. Статуї у нішах – п’ятиметрові. Над апостольським гробом – 29-метровий бронзовий балдахін, витвір усе того ж неперевершеного Берніні».
Але Пашу найбільше надихало інше. У їхньому селі – копія цього святилища усіх християн, собору Святого Петра! Головна церква Ватикану!
Її настоятелем є сам Папа Римський. І це ще не все. Мало іменем якого апостола чи там святого можна назвати церкву. А тут не просто імені Петра. Це гробниця головного Апостола Петра. Головного при Ісусі. Перший Папа. Скеля, на якій Ісус звелів збудувати церкву.
І от цю скелю ми будемо лупати. «До основанья. А затем мы наш, мы новый мир построим. Кто был ничем, тот станет всем!»
От ким стане Паша Харкавий, коли зробить це. Він здолає Ватикан! На перший раз – копію. А далі – чого на світі не буває…
Цікаво, чи Микита Сергійович знає, що то не просто церква. Добре, якби не знав. При зустрічі Паша приголомшить його новиною. Хрест ліквідували над Ватиканом. Галицьким. І їх таких є тільки два собори Петра – у Римі і у Кедрівці.
Від думок таких Пашу аж розпирало.
А тим часом першими на свято приїхали крамарі із пивними бочками. Їх розмістили із чотирьох сторін горизонту по периметру церковної площі.
Сама площа сповнювалася торжествуючим людом. Активісти скакали із кузовів автомашин, що доставляли це поголів’я. Тут же по команді шикувалися у відведених місцях згідно із сценарієм і так само по команді горланили пісні Лебедєва-Кумача і Соловйова-Сєдого.
Комсомольці на повне горло демонстрували свій поп-арт:
– Ви зараз приймете по пузирю оковитої на грудь, а мені одному долати цю дорогу, у «царство свободи», – посміхався Харкавий, дивлячись, як диявольський вихор оволодіває масами.
Як це добре придумано – комунізм. Комуна. Стадо. Людина сама по собі – індивід. Від самотності та зі страху шукає Бога. А коли комуна, коли втрапляє у стадо, вона забуває, чим відрізняється від зграї тварин. У стаді чи у комуні – вона такий же хижак, як вовк у своїй зграї. Ідеологічно наступальна, соціально захищена. Там наверху нехай думають, а тут горлань голосніше і смокчи фронтових сто грам поглибше.
Червону чернь обробляли згідно із ідеологічною рецептурою. Спочатку напоїти. Біля бочок з пивом вишикувалися черги із атеїстами. Шкварчали шашлики, які тут же поглинали, облизуючи жир із розпашілих губ та змочуючи сорокаградусним фактором ідейного гарту.
Виглядало так, що ці печерні язичники пожирають самі себе, приносячи у жертву тіла собі подібних. Жадібно ковтаючи кавалки тваринного м’яса, вони самі дичавіли. Оживали десь найглибше заховані, доісторичні та доцивілізаційні інстинкти, коли ця двонога тварина ще не була людиною.
А їй і не хотілося нею бути. Нащо ходити під Богом, який всюди є і все бачить. Ліпше ходити під партією, від якої можна сховатися і яку можна обдурити фальшем революційних маршів, щоб натомість сипонути у кишківник цю пропагандистську халяву.
А що там, наверху? На церкві чи на небі? Нам – по барабану. Нам добре тут, внизу, а ті, що наверху, нехай розправляються з Богом. А ми тут вип’ємо за перемогу.
Коли почалися п’яні танці під «Інтернаціонал», Паша уже долав першу колонаду. Піднявся над натовпом, і його враз побачили, завислим на фронтоні, товариші по партії і комсомолу.