Прийом у Сталіна значив – Шухевич як загроза стоїть на одному рівні з Троцьким і Коновальцем – у першому ряду ворогів Радянського Союзу, які підлягають ліквідації особливими засобами спецслужб. Майстер провокацій найвищого світового рівня повинен був показати свій клас у Галичині.
У приймальні Сталіна його чекав Хрущов. На відміну від вождя, що залізно ступав по кремлівському кабінету, Микита аж трусився зі злості й нетерплячки. Весь потенціал ненависті московської верхівки до західноукраїнського руху опору фокусувався у його імпульсивному нутрі. Він викладав терористу обриси загальнополітичної ситуації, з якої політичний кілер вичленив головне: повстанська армія як істинно селянський рух спирається на тих самих селян, на народну підтримку. Позбавити її цієї підтримки – значить вибити з-під вершника коня, на якому він мчить.
Уже в кабінеті Хрущов принишк, бо знав: те, що Західна Україна лише де-юре є територією СРСР, а де-факто підкоряється не Кремлю, а лісовим та емігрантським націоналістичним провідникам, – це, на думку Сталіна, його, Хрущова, провина.
– Вы, товарищ Самоплатов, могли бы уже и передохнуть, а вот товарищ Хрущов подбрасывает вам работу, не дает покоя.
Вождь затягнувся люлькою, а потім з-під чола глянув на Микиту, що свердлив очима дірку в підлозі.
– Народные массы, конечно, теоретически – движущие силы истории. А вот куда двигать эту историю, в каком направлении – решают вожди, которые и показывают это направление. Вот и получается, что половина Украины двигает ее вместе с нами в одну сторону, в то время как другая – в обратную.
– Почему? – запитав Сталін після паузи. – Потому, что там объявились другие вожди. А у одного народа не может быть двух вождей. Вождь должен быть везде один. А если он не везде вождь, то какой же он вождь? Вот Никита Сергеевич вождем всей Украины не стал.
– Какой из меня вождь, Иосиф Виссарионович. Помилуйте. У советского народа и у всего мирового пролетариата один вождь – товарищ Сталин, – ковтаючи слова, з переляку белькотів Хрущов.
– А вы поработали на Украине так, что там объявились новые вожди. Вот такая работа. И с этим теперь товарищ Самоплатов должен что-то делать.
Сталін упритул підійшов до Самоплатова. Це був останній погляд вождя прямо в очі терористу. Для кілера держави, яка продемонструвала тій самій історії найвищий рівень владного тероризму, такі зустрічі віч-на-віч із замовником не стираються із пам’яті.
– Но не будем его учить, товарища Самоплатова. Что делать и как – он знает не хуже нас.
Уже у Львові на явочній квартирі йому до рук потрапила книжчина місцевого письменника під промовистою назвою «Плюю на Папу». Самоплатова важко було чимось здивувати у царині людиноненависництва, але бризкання слиною з кожного рядка його вразило. Можна було собі уявити, як ненавиділи цього писаку аборигени за його таке безпардонне плювання. Отут і народилася ідея в криваво креативній голові. Далі було здійснено спецзаходи закритого характеру, які завершувалися загальновідомим як історичний факт фіналом – знайшовся малограмотний, але вправний, як і сам Самоплатов, націоналіст, який банально зарубав письменника за тим самим робочим столом, за яким він так сміливо плював на Ватикан. Прийом, може, й тупуватий – обухом по голові, – але то тільки ідеї виглядають такими невловимими. А їхні носії – цілком смертні істоти, нічим не відмінні від поросят, яким пора на забій.
Сокира вирішила всі проблеми навіть із головним героєм більшовицької революції у 1917 році, Бронштейном-Троцьким, коли його за наказом Джугашвілі-Сталіна зарубав іспанський однодумець-комуніст. Так само тут й усе та ж сокира була покликана на авансцену історичного дійства в післявоєнному Львові. То елегантні французи мучилися, винаходячи гільйотину, а тут усе так просто, як на «заготскоті». Череп – навпіл, і вже ніколи з-під нього не виплодиться загрозлива «мислішка». А далі – все за планом. У відповідь на вбивство відомого майстра пера, полум’яного провісника безсмертних комуністичних ідеалів влада цілком резонно застосувала масові репресії проти місцевого населення, з якого вийшов той самий сокирник.
І знову, як і у 1939-му, коли за пактом Молотова – Ріббентропа Західна Україна ввійшла до складу СРСР, а її мешканці – до складу людності Воркути, Соловків та Крайньої Півночі, так і тепер, після вбивства Галана десятки товарних ешелонів із живим непокірним товаром попливли із західних рубежів СРСР у неозору тайгу велетенського Сибіру.