Але Харкавий недооцінював своїх ідейних побратимів, коли так мінорно здійснював головний акт опускання Хреста. Натовп був усе ще збуджений пошуком ворога, і цей інстинкт не був зреалізований. Вампіри облизувалися спраглими губами, а тут саме жертва – опускається на їхні голови. Умить згадали, чого приїхали сюди. Згадали про хрест! Та Ісус Христос під ним! От він – ворог! І передовий загін радянського народу враз вибухнув оваціями. Коли металева линва зі скульптурою зависла над землею вже лише за кілька метрів, до хреста потягнулися сотні рук. Хрест не нагорі, в небі, а внизу, під ногами – і це була перемога! Молода плеяда будівників комунізму чулася на сходах свого рейхстагу.
І Харкавий мало не тріснув з гордощів за своє покоління. За себе самого, бо недаремною була його праця й безсонні ночі, коли він вичищав рідну землю від християнського опіуму. От яким буйним цвітом зійшла ця прополена ним нива – зійшла буйним цвітом войовничого атеїзму, – атеїст, як відомо, не може не бути войовничим. Він мусить власноруч ламати, крушити, зносити в повітря. Ну, а тут – хоча б власними руками доторкнутися до цього хрестопадіння.
Велетенську скульптуру Ісуса під хрестом несли до лісовоза сотні тремтячих – чи то з перепою, чи з відчуття важливості історичного моменту – молодечих рук. Вічна мелодія злитих воєдино сердець народного, сліпого й кровожерного моноліту «Розпни його!» звучала в оновленій модерній інтерпретації – «Ленін! Партія! Комсомол!»
Натовп ревів у язичницькому ритмі цю пресвяту трійцю матеріалістичної релігії людиноненависництва й боговідступництва.
Пройшло понад триста літ, як мудрий зодчий храму озвучив задум сумовитого Христа – чи є більша журба за журбу мою! Ще ніколи за ці віки справедливість цих слів не мала такого підтвердження, як цього дня, під час масового відвернення від Бога й повернення до печери.
А може, той смуток від того, що даремним було розп’яття в Єрусалимі? Бо воно повторилося через дві тисячі літ у першій на планеті державі, яка головним своїм історичним завданням проголосила розп’яття Христа? Офіційна ідеологія. Розп’яття!
Тисячі висаджених у повітря храмів, розпочинаючи з храму Хреста Спасителя в Москві й Михайлівського собору в Києві. І несть їм числа по всій землі, хрещеній Володимиром. По всій одній шостій земної суші під прапором бісів Достоєвського. Із кличем бісівських орд іти далі на решту – п’ять шостих Землі. І одна така орда правила бал в одному селі спаплюженої України…
Паша вловив мить, поглядаючи зверху на плоди трудів своїх праведних. Мінорні ноти від недавнього побоїща притихли, й фібри душогуба заграли мажорними нотами. Коли Хрест укладали на причіп «лихачовця», він підняв над церквою червоне знамено! Прапор перемоги! Над рейхстагом! П’яне стадо внизу вмить відповіло на червоне тисячоголосим «Ура!» Паша не перебивав. Він давав дикунам наревітися вдосталь. На повну статтю конституції про свободу совісті. Вивільнені від цієї химери, від совісті, вони ревли довго! Здавалося, від горлання червоних дебілів розваляться стіни споконвічного храму. Коли юрба почала замовкати, притомившись в екстазі народного волевиявлення, Паша плавно включився в цю мелодику зі своїм матюгальником у руках і, як і належить комісару, безмозкі звуки дикунів почав перекладати на зв’язну мову марксизму-ленінізму:
– Ура, товариші! Ура! Ми вітаємо нашу перемогу над минулим! Звідси, з цієї взятої висоти, із цього нашого «піку комунізму», я бачу горизонти майбутнього! А майбутнє наше – без Бога й з товаришем Леніним! Справжній комуніст – лише той, хто переміг Бога! Найперше – в собі! Потім – навколо себе! Якщо ти не в змозі здолати його, ти не спроможен будувати комунізм. Сьогодні ми з вами продемонстрували, що Комуністична партія Радянського Союзу й товариш Хрущов Микита Сергійович можуть покластися на нас. Але ця культова споруда, яку ми взяли штурмом сьогодні, – це тільки початок. Це моє рідне село. Тут моя засліплена мама хрестила мене. Але сьогодні я скинув цей хрест із себе і з церкви. І так повинен зробити кожен з вас. За дві тисячі літ церков наплодилося тисячі. Наші брати у Росії і в Східній великій Україні в двадцяті й тридцяті роки вже зробили своє. Більшість церков знищено. Тепер прийшла наша черга – ми повинні позакривати, а де треба – і знести церкви й у нас. У Західній Україні. Це завдання дав нам товариш Хрущов! Слава першому секретарю Комуністичної партії Радянського Союзу Микиті Сергійовичу Хрущову!