Але княгиня сказала:
— Без отця Вишонека нічого не можу дозволити. Побіжи за ним мерщій!
Дануся побігла за отцем Вишонеком, а Збишко повернув своє збіліле обличчя до княгині й сказав:
— Що мені Ісус Христос призначив, те й буде, але за цю радість нехай вам, милостива пані, бог віддячить.
—Зажди дякувати мені,— відповіла княгиня,— бо ще невідомо, що буде. І мусиш присягнутись честю, що коли повінчаєтесь, то не заборониш дівчині зараз же їхати до батька, щоб віп, борони боже, не прокляв тебе і її.
— Присягаюсь честю! — сказав Збишко.
Ну, то пам'ятай же! А Юрандові нехай дівчина спочатку нічого не каже. Краще, щоб ця новина не опекла його, як вогонь. Ми пошлемо за ним і Данусею з Цеханова, і тоді я сама розкажу або попрошу князя. Юранд побачить, що нікуди не дінешся, і погодиться. Він же не був сердитий на тебе?
Ні,— сказав Збишко,— не був, і, може, навіть радітиме в душі, що Дануська буде моєю, Бо коли він дав обітницю, то порушить її не з своєї вини.
Увійшли ксьондз Вишонек з Дануською, і розмова урвалася. Княгиня одразу з запалом почала розповідати йому про Збишкові заміри, але ксьондз, ледве почувши, про що йдеться, перехрестився від здивування і сказав: — Во ім'я отця, і сина, і святого духа!.. Як же я можу це зробити? Зараз же пилипівка — піст!
—Боже мій! А й справді! — вигукнула княгиня.
Настало мовчання. Тільки вражені обличчя свідчили, яким тяжким ударом для всіх були слова отця Вишонека,
Через деякий час він сказав:
— Якби був дозвіл, я б не противився, бо мені вас жаль. Мені не обов'язково мати дозвіл Юранда, бо коли милостива пані дозволяє і ручиться за дозвіл князя, то цього досить:—вони ж батько й мати для цілої Мазовії. Але без дозволу єпіскопа — не можу. Якби тут був ксьондз-єпіскоп Якуб з Курдванова, той, може, й дав би дозвіл, хоч він і суворий ксьондз, не такий, як був його попередник, єпіскоп Мамфіол, який на все відповідав: "Bene! Bene!"
Єпіскоп Я куб з Курдванова дуже любить і князя, і мене,— докинула княгиня.
Я й кажу, що не відмовив би дати дозвіл, бо для того є причини... Дівчина мусить їхати, а цей молодик хворий і може вмерти... Гм! In articulo mortis... Але без дозволу ніяк не можу...
Вже б я потім у епіскопа Якуба дозвіл випросила,— нехай би він був не знати який суворий, а мені в цьому не відмовить!
На це ксьондз Вишонек, чоловік добрий і лагідний, сказав:
— Слово помазаниці божої — велике слово... Боюсь тільки ксьондза-єпіскопа, але то велике слово!.. Юнак міг би щось пообіцяти для плоцького кафедрального собору... Не знаю... Все-таки, поки не прийде дозвіл, буде гріх — і не чий-небудь, а мій... Гм!.. Правда, господь милостивий, і коли хтось согрішить не задля власної користі, а з жалю до людської біди, він тим легше прощає!.. Але гріх буде мій, і коли єпіскоп затнеться, хто мені тоді одпустить цей гріх?
—Єпіскоп не затнеться! — вигукнула княгиня Ганна. А Збишко сказав:
—Той Сандерус, що приїхав зі мною, має на все готові індульгенції.
Ксьондз Вишонек, може, й не дуже вірив у ті Сандерусові індульгенції, але радий був ухопитись хоч за цю причину, аби допомогти Збишкові й Данусі, бо дуже любив дівчину, яку знав змалку.
Нарешті він подумав, що в гіршому разі його може спіткати церковна покута, тому звернувся до княгині й сказав:
Хоч я і ксьондз, але також і князівський слуга. То як накажете, милостива пані?
Не хочу наказувати, волію просити,— відповіла княгиня.-^ Але якщо у того Саидеруса є індульгенції...
У Саидеруса вони е, але річ у епіскопі. Він там у Плоцьку дуже суворо судить з своїми каноніками в синоді.
Єпіскопа не бійтеся. Чула я, що він заборонив ксьондзам носити мечі й самостріли і взагалі сваволити, але добро робити не забороняв.
Ксьондз Вишонек звів руки й очі вгору:
—Нехай же здійсниться ваша воля.
Почувши це, всі пораділи. Збишко знову сів на узголов'ї, а княгиня, Дануся й отець Вишонек посідали коло його постелі й почали радитись, як краще все влаштувати. Вирішили зберегти таємницю, так щоб жодна жива душа в домі про це не знала; вирішили також, що і Юранд не повинен нічого знати, поки сама княгиня в Цеханові не розкаже йому про все. Натомість ксьондз Вишонек повинен був написати до Юранда листа, щоб топ зараз же приїжджав до Цеханова, де і кращі ліки можна знайти на його каліцтво, і самотність не так відчуватиметься. Нарада закінчилася на тому, що Збишко й Дануся повинні були висповідатись, а вінчатимуться вночі, коли всі полягають спати.
Збишкові спало на думку взяти зброєносця чеха за свідка, але він відмовився від цього наміру, згадавши, що його подарувала йому Ягенка. На мить вона постала в його пам'яті, мов жива, йому навіть здалося, що бачить її рум'яне, заплакане обличчя і чує благаючий голос: «Не роби цього! Не плати мені злом за добро і недолею за кохання!» І раптом його пойняв великий жаль до неї, бо відчував, що чинить їй тяжку кривду, від якої вона не знайде втіхи ні під згожелицьким дахом, ні в глибині бору, ні в полі, ні в подарунках абата, ні в зальотах Чтана й Вілька. І він сказав їй в душі: «Дай тобі боже всього найкращого, дівчино, але хоч би радий був для тебе й неба прихилити, нічого не вдію». І справді, переконання, що він нічого не може вдіяти, принесло йому полегкість і вернуло спокій, і він знову став думати тільки про Данусю і про шлюб.