Проте Збишко не міг обійтись без допомоги чеха, і хоч і вирішив замовчати перед ним про те, що мало статися, однак сказав покликати його до себе.
— Сьогодні я буду сповідатися і причащатися,— сказав він йому,— отож прибери мене якнайкраще, ніби я маю йти в королівський палац.
Чех трохи злякався і став придивлятися до його обличчя. Зрозумівши його, Збишко сказав:
—Не бійся, люди сповідаються не тільки перед смертю. Наближаються різдвяні свята, на які отець Вишонек виїде з княгинею до Цеханова, а ближче як у Прасниші ксьондза немає.
—А ваша милость не поїде? — спитав зброєносець.
—Якщо видужаю, то поїду, але на те воля божа. Чех заспокоївся і, побігши до корзин, приніс ту здо-
бичну білу, гаптовану золотом яку, в котру рицар звичайно одягався на великі урочистості, а також гарний килимок, щоб укрити ноги й постелю, потім, підвівши Збишка з допомогою двох турчинів, умив його, зачесав йому довге волосся, пов'язав зверху червону стрічку, нарешті посадив його спиною до червоних подушок і, радий з своєї роботи, сказав:
Якби ваша милость могла танцювати, то хоч весілля справляй.
Довелося б обійтись без танців,— з усмішкою відповів Збишко.
А княгиня тимчасом думала в своїй кімнаті, як прибрати Данусю. Як жінка, вона надавала цьому великої ваги й нізащо не погодилася б, щоб її любима вихованка стала під вінець в буденній сукні. Служниці, яким було сказано, що дівчина готується до сповіді й тому має бути вбрана в колір невинності, швидко знайшли в скрині білу сукню, але з прикрасою голови постали труднощі. На думку про це княгиню пойняв якийсь дивний смуток, і вона стала журитися:
— Де я для тебе, сирітко, знайду в цьому лісі рутвяний вінок? Тут же ні квіточки, ані листячка немає, хіба мох досі під снігом зеленіє.
А Дануся, стоячи уже з розпущеним волоссям, також зажурилась, бо і їй хотілося вінка. Раптом вона побачила гірлянди безсмертників, що висіли на стінах, і сказала:
—Хоч би з цього що-небудь сплести, бо нічого іншого не знайдемо, а Збишко візьме мене і в такому вінку.
Княгиня спочатку не хотіла на це пристати, боячись лихої прикмети, але тому що в лісовому палаці, до якого приїжджали тільки на лови, не було ніяких квітів, довелося задовольнитись безсмертниками. Тимчасом прийшов отець Вишонек, який уже висповідав Збишка, і повів дівчину на сповідь. Потім настала глуха ніч. З наказу княгині слуги після вечері пішли спати. Юрандові посланці полягали деякі в челядні, а деякі коло коней у Стайні. Незабаром світло в кімнатах челяді погасло, і стало зовсім тихо, тільки собаки гавкали на вовків у бік лісу.
Але в княгині, в отця Вишонека і в Збишка у вікнах не гасло світло, кидаючи червоні відблиски на засніжений двір: Вони не спали, прислухаючись до калатання своїх сердець,— схвильовані і пройняті урочистістю хвилини, яка незабаром мала настати. Після півночі княгиня взяла Данусю за руку й повела в Збишкову кімнату, де отець Вишонек чекав уже на них з причастям. В кімнаті горів яскравий вогонь у грубі, при його сильному, але нерівному світлі Збишко побачив Данусю, трохи бліду від безсоння, з вінком із безсмертників на голові, вбрану в важку сукню, що спадала аж до землі. Від хвилювання очі у неї були приплющені, руки опущені вздовж сукні; вона так нагадувала зображення на костьольній шибці, що Збишко аж здивувався і подумав, що бере собі за жінку не земну дівчину, а якусь небесну істоту. Ця думка зміцніла в ньому ще більше, коли Дануся із складеними руками стала навколішки, щоб прийняти причастя, й зовсім заплющила очі. Йому навіть здалося, що вона мертва, і страх ухопив його за серце. Але це тривало недовго, бо почувся голос ксьондза: «Esse Agnus Dei», і він зосередився на молитві. Тепер, в кімнаті чути було тільки .урочистий голос ксьондза Вишонека: «Domine, поп sum dignus», тріщання дров у каміні та гучне і якесь жалібне цвірчання цвіркунів у шпарах. За вікнами зірвався вітер, зашумів у засніженому лісі, але одразу вщух.