Це правда! — сказав Збишко.
І вони пішли до Юранда. В кімнаті було гаряче, як у лазні, й ясно, бо в каміні горіли великі соснові поліна. Ксьондз Вишонек пильнував хворого, який лежав під ведмежими шкурами з блідим обличчям, із злиплим від поту волоссям і з заплющеними очима. Рот у нього був відкритий, і хоч він дихав з великим зусиллям, але так глибоко, що шкури, якими він був укритий, то підіймалися, то опадали.
Ну, як він? — спитала княгиня.
Увілляв йому збанок гарячого вина в рот,— відповів ксьондз Вишонек,— і з нього верне піт.
Він спить чи ні?
Може, й не спить, бо дуже носить боками.
— А пробували говорити до нього?
—Пробував, але він нічого не відповідає, думаю, що й до світанку не заговорить.
—Будемо чекати світанку, — сказала княгиня. Ксьондз Вишонек став наполягати, щоб княгиня
йшла на спочинок, але вона не хотіла його слухати, їй завжди і в усьому хотілося дорівнятись в християнських доброчинствах покійній королеві Ядвізі, в тім числі і в догляді за хворими, та спокутувати своїми заслугами батькові гріхи. Тому вона не минала жодної нагоди, щоб у цій споконвічно християнській країні бути побожнішою за інших і тим самим стерти пам'ять про те, що вона народилась у поганстві.
Крім того, княгині страшенно хотілося почути щонебудь з уст Юранда про Данусю, бо думка про дівчину все-таки непокоїла її. Сівши коло його ліжка, вона почала проказувати молитви, а потім задрімала. Збишко, ще не зовсім здоровий і до того ж натруджений нічною їздою, незабаром наслідував її приклад, і за годину вони обоє так міцно поснули, що проспали б, мабуть, до білого дня, якби їх не розбудив дзвін з домової каплиці.
Той дзвін розбудив і Юранда. Він розплющив очі, швидко підвівся й сів на ліжку і, кліпаючи очима, почав обдивлятися навколо.
—Слава Ісусу Христу!.. Як ви себе почуваєте? — спитала княгиня.
Але він, очевидно, ще не зовсім опам'ятався, бо дивився на неї, немов не впізнавав, і через деякий час вигукнув:
—Сюди! Сюди! Розкопайте замет!
—Заспокойтесь, бога ради, ви вже в Цеханові! — знов озвалася княгиня.
Юранд наморщив чоло, як людина, якій трудно щось пригадати, і відповів:
—В Цеханові?.. Донька чекає і... князь з княгинею... Данусько! Данусько!..
І раптом заплющивши очі, Юранд знову впав на постіль. Збишко і княгиня злякалися, чи він, бува, не вмер, але в ту ж мить Юранд почав рівно й глибоко дихати, як людина, що поринула в міцний сон.
Отець Вишонек приклав пальця до вуст і дав рукою знак, щоб його не будити, потім шепнув:
— Може, він отак проспить цілий день.
Так, але що він сказав? — запитала княгиня.
Сказав, що дочка чекає його в Цеханові,— відповів Збишко.
Бо ще не опам'ятався,— пояснив ксьондз.
Отець Вишонек побоювався, що й після другого пробудження Юранд ще довго може не опам'ятатися, а тимчасом обіцяв княгині і Збишкові сповістити їх, як тільки старий рицар заговорить, і коли вони вийшли, він також пішов на спочинок. Юранд прокинувся аж на другий день свят перед самим полуднем, але зате цілком притомний. Княгиня і Збишко були при цьому присутні. Він сів на ліжку, подивився на неї, впізнав і промовив:
Милостива пані... Ради бога, значить, я в, Цеханові?
І проспали свято,— відповіла княгиня.
Мене присипав сніг. Хто мене врятував?
Оцей рицар: Збишко з Богданця. Пам'ятаєте, в Кракові...
Юранд якийсь час дивився своїм здоровим оком на юнака і сказав:
— Пам'ятаю... А де Дануська?
Хіба вона не їхала з вами? — спитала занепокоєна княгиня.
Як же вона могла їхати зо мною, коли я до неї їхав?
Збишко й княгиня перезирнулися, гадаючи, що Юранд і досі говорить з гарячки, потім княгиня сказала:
Ради бога, опам'ятайтесь! Хіба дівчини не було з вами?
Дівчини? Зі мною? — здивовано спитав Юранд.
Бо ваші люди всі загинули, а її між ними не знайшли. Чому ви її залишили в Спихові?
Він повторив ще раз, але з тривогою в голосі:
—В Спихові? Та вона ж у вас, милостива пані, а не в мене!
Та ви ж прислали за нею в лісовий палац людей з листом!
Во ім'я отця й сина! — відповів Юранд. — Нікого я не посилав.
Княгиня раптом зблідла.
Що ж це таке? — сказала вона. — Ви певні, що говорите при своїй пам'яті?
Ради господа милосердного, де дівчина? — закричав, зриваючись з постелі, Юранд.
Почувши це, отець Вишонек швидко вийшов з кімнати, а княгиня говорила далі:
—Слухайте: за Данусею прибув до лісового палацу збройний загін з листом від вас. В листі було написано, що вас під час пожежі придушило балкою... що ви напівосліпли ї хочете бачити дочку... І вони взяли Дануську й поїхали...