—У мене немає від них таємниць! — сказав Юранд.
—Але вони є у нас, шляхетний пане,— відповіла жінка,— і коли ви дозволите свідкам залишитись, то ми проситимемо, щоб ви дозволили нам завтра виїхати.
На обличчі незвиклого до заперечень Юранда позначився гнів. Якийсь час його русяві вуса зловісно ворушились, але він подумав, що йдеться про Данусю, і переміг себе. Нарешті Збишко, який зацікавлений був насамперед у тому, щоб розмова відбулася якнайшвидше, і знаючи, що Юранд її йому повторить, сказав:
—Коли так, то залишайтеся самі.
І вій вийшов разом з ксьондзом Калебом. Але як тільки опинився в кімнаті, обвішаній здобутими Юрандом щитами і панцерами, до нього підійшов Гловач.
—Пане,— сказав він,— це та сама жінка. — Яка жінка?
Та, котра привозила від хрестоносців цілющий бальзам. Я впізнав її одразу, і Сандерус також впізнав. Вона, видно, приїжджала як шпигунка і тепер, напевне, знає, де панянка.
І ми будемо знати,—сказав Збишко.— А ви знаєте й цього прочанина?
Ні, не знаємо,— відповів Сандерус,— але не купуйте, пане, у нього індульгенцій, бо це фальшивий прочанин. Якби його взяти на муки, від нього багато чого можна б довідатись.
—Будемо ждати! — сказав Збишко.
Тимчасом у наріжній кімнаті, як тільки за Збишком і ксьондзом Калебом зачинилися двері, орденська черниця швидко підступила до Юранда й прошепотіла:
Вашу дочку схопили розбійники.
З хрестом на плащах?
Ні. Але бог поміг побожним братам її одбити, і зараз вона у них.
— Де вона, я питаю?
—Під опікою побожного брата Шомберга,—відповіла жінка, склавши навхрест на грудях руки і смиренно схиляючись.
Почувши страшне ім'я ката Вітольдових дітей,
Юранд побілів як полотно. Він сів на лаві, приплющив очі й почав витирати на чолі рясний холодний піт.
Побачивши це, прочанин, який тільки що не міг подолати страху, тепер узявся в боки, розсівся на лаві, простягнув ноги і глянув на Юранда повними пихи й погорди очима.
Настало довге мовчання,
І брат Маркварт допомагає братові Шомбергові охороняти її,— говорила далі жінка.— Це надійна опіка, і панянці не станеться ніякої кривди.
Що я маю зробити, щоб мені її віддали? — спитав, Юранд.
Скоритися Орденові! — погордливо сказав прочанин.
Почувши це, Юранд устав підійшов до нього і, схилившись над ним, сказав глухим, страшним голосом:
—Мовчи!..
І прочанин знову жахнувся... Він міг би грозити і сказати таке, що спинило б і зламало Юранда, але злякався, подумавши: поки він встигне вимовити слово, з ним може трапитись щось жахливе. І він замовк, втупивши круглі, немов скам'янілі від страху очі в грізне обличчя спиховського пана, й сидів нерухомо, тільки борода його дрібно тремтіла.
А Юранд звернувся до орденської черниці: — У вас є лист?
— Ні, пане, Листа немає. Що маємо сказати, те скажемо усно.
— Говоріть!
Вона повторила ще раз, немов для того, щоб Юранд добре запам'ятав:
—Брат Щомберг.і брат Маркварт пильнують панянки, так що ви, пане, гамуйте свій гнів... Але їй не станеться нічого лихого, і хоч ви довгі роки тяжко кривдили Орден, брати хочуть віддячити вам добром за зло, якщо ви задовольните їхні вимоги.
—Чого вони хочуть?
— Хочуть, щоб ви звільнили пана де Бергова. Юранд глибоко зітхнув.
Віддам їм де Бергова,— сказав він.
І інших бранців, які у вас є в Спихові.
—Є два зброєносці — Майнегера і де Бергова, крім їхніх слуг.
Ви повинні звільнити їх, пане, і заплатити їм за те, що тримали в ув'язненні.
—Не дай боже, щоб я торгувався за дочку, — Цього від вас і сподівалися побожні орденські
брати,— сказала жінка,— але це ще не все, що мені звеліли сказати. Вашу дочку, пане, схопили якісь люди і, напевне, для того, щоб узяти з вас багатий викуп... Бог допоміг братам відбити її, і тепер вони нічого не хочуть, тільки щоб ви віддали їм товариша і гостя. Але брати знають, та й ви знаєте, як їх ненавидять у цій країні і як несправедливо судять їхні навіть і найпобожніші вчинки. Через те брати певні: коли б тутешні люди дізналися, що ваша дочка у них, вони одразу запідозрили б їх у злочині, і за свою чесність брати дістали б тільки наклеп та скарги... Це, безумовно, так! Тутешні злостиві люди вже не раз таким способом віддячували Орденові, плямуючи його добру славу, про яку брати повинні піклуватися. Тому вони ставлять ще одну умову: щоб ви сповістили князя цієї країни і все грізне рицарство, як воно є насправді, що вашу дочку захопили не хрестоносці, а розбійники і що викуповувати її ви мусили від розбійників.