Почувши це, Толіма дуже здивувався й почав крутити своєю квадратною головою то в бік Збишка, то в бік Юранда; він нічого не сказав, як не говорив ніколи нічого, тільки схилився перед Збишком і легко доторкнувся руками до його колін.
А Юранд говорив далі:
—Заповіт мій записав ксьондз Калеб, а під заповітом є моя воскова печать; ти повинен посвідчити, що чув від мене, і що я наказав, щоб цього молодого рицаря тут слухали так само, як мене. Покажеш йому всю здобич і гроші в скарбниці і будеш йому до смерті вірно служити як у мирний час, так і на війні. Чуєш?
Толіма підніс руки до вух і кивнув головою, потім на знак Юранда вклонився і вийшов, а старий рицар знову звернувся до Збишка й підкреслив:
—Тим, що є в скарбниці, можна розпалити найбільшу жадобу й не одного, а сто бранців викупити. Пам'ятай.
Але Збишко спитав:
—Чому ви вже віддаєте мені Спихов?
— Я віддаю тобі більше, ніж Спихов, — свою дочку.
—І година смерті невідома,—сказав ксьондз Калеб.
Воістину невідома, — з смутком повторив Юранд. — Недавно мене присипало снігом, і хоч бог послав мені порятунок, але колишньої сили вже немає...
Клянусь богом! — вигукнув Збишко.— Щось у вас з учорашнього дня змінилося, і ви більше про смерть, ніж про Данусю, говорите. Клянусь богом!
Повернеться Дануська, повернеться,— відповів Юранд,— над нею милость божа. Але як повернеться... Слухай... Забирай її в Богданець, а Спихов залиш на Толіму... Він людина вірна, а тут погані сусіди. Там їй зашморга на шию не накинуть... там безпечніше...
Чого ж це ви немов з того світу говорите! — вигукнув Збишко;—Що це означає?
—Бо я вже й був наполовину на тім світі, а тепер, мені здається, мене бере якась хвороба. Я турбуюсь про дочку... адже вона у мене єдина. Та ще ти, хоч я знаю, що ти її любиш...
Він замовк і, видобувши короткий меч — мізерикордію, повернув його руків'ям до Збишка:
—Присягни мені ще раз на цьому хресті, що ніколи її не скривдиш і вірно любитимеш...
Очі Збишкові раптом наповнились слізьми. Він умить став навколішки й, поклавши пальця на руків'я, вигукнув:
—Присягаюсь муками господніми, що не заподію їй кривди і буду вірно любити!
— Амінь! — сказав ксьондз Калеб.
А Юранд вклав у піхви мізерикордію й обняв Збишка:
— Ти теж моя дитина...
Потім розійшлися, бо вже була пізня ніч, а вони кілька днів як слід не відпочивали. Проте Збишко другого дня встав на світанку, тому що справді злякався, чи не захворів, бува, Юранд, і хотів дізнатися, як старий рицар провів ніч.
Коло дверей Юрандової кімнати він зустрівся з Толімою, котрий якраз відтіль виходив.
Як там пан? Здоровий? — запитав він. Толіма приклав долоню до вуха і сказав:
Ваша милость щось сказали?
—Я питаю: як себе почуває пан? — повторив Збишко голосніше.
328
Пан поїхав.
Куди?
Не знаю. В панцері...
На світанку, коли вже стали вирізнятися засніжені дерева, кущі та вапнякові брили, подекуди розкидані на полі, найнятий провідник, що йшов поруч з конем Юранда, сказав:
Дозвольте мені відпочити, пане рицарю, бо я аж засапався. Зараз відлига й туман, але вже. недалеко...
Доведеш мене до шляху, а потім вернешся,— відповів Юранд.
Шлях буде праворуч за ліском, аз пагорка вже побачите й замок.
Сказавши це, хлоп почав грітися, ляпаючи себе руками попід пахви, потім сів на камені, бо від тієї роботи ще більше засапався.
—А не знаєш, комтур у замку? — спитав Юранд.
—Де ж йому бути, коли він хворий? — Що ж то за хвороба?,
—Кажуть люди, що його побили польські рицарі,— відповів старий хлоп.
В голосі його відчувалося якесь незадоволення. Він був підданим хрестоносців, але його мазурське серце раділо з переваги польських рицарів.
Через якийсь час провідник додав:
—Наші пани сильні, проте з поляками їм доводиться трудно.
Але він зараз же швидко глянув на рицаря і, щоб упевнитись, що йому нічого не буде за його необачні слова, сказав:
Ви, пане, говорите по-нашому, ви не німець?
Ні, — відповів Юранд, — веди далі.
Хлоп устав і знову пішов поряд з конем. По дорозі він часом діставав з торбини жменю житнього зерна і всипав собі в рот, а коли вгамував перший голод, став розказувати, чому він їсть сире зерно, хоч Юранд, зайнятий власним горем і власними думками, не слухав його.