Найгірша з них була та, що ксьондз-єпіскоп Петро охрестив дитину тієї ж ночі, з чого було зроблено висновок, що вона дуже квола. Проте досвідчені городянки наводили чимало випадків, коли народжені напівмертвими діти саме після хрещення оживали. Додавало надії й ім'я, надане дівчинці. Казали, що жоден Боніфацій чи Боніфація не можуть померти одразу після народження, бо їм призначено здійснити щось доброчинне, а дитина в перші роки життя, а тим більше в перші місяці ні доброго, ні злого чогось вчинити не може.
Проте наступного дня з замка надійшли несприятливі відомості про матір і дитину і схвилювали місто. В костьолах цілий день було повно люду, як на храм. Посипались пожертви на церкву за здоров'я королеви й королівни. Хвилюючу картину являли собою убогі селяни, що жертвували мірку збіжжя, ягнята, кури, віночки сушених грибів або кошики горіхів. Надходили значні пожертви від рицарства, від купців, від ремісників. Розіслано було гінців до чудотворних місць. Астрологи досліджували зірки. В самому Кракові влаштовані були урочисті процесії. Виступали всі цехи і всі братства. Все місто заквітло корогвами. Відбулася й дитяча процессія, бо вважалося, що невинні істоти найлегше ублагають бога появити свою ласку. Крізь міські брами з'їжджалися нові й нові юрби людей з околиць.
І так минав день за днем серед безупинного дзвону, серед гомону по костьолах, процесій та відправ. Аж як минув тиждень, а достойна хвора й дитина ще були живі, в серцях почала оживати надія. Людям здавалося неможливим, щоб бог передчасно забрав владарку держави, яка стільки для неї зробила і мусила залишити незавершеною величезну справу,— рівноапостольну жінку, що пожертвувала власним щастям задля охрещення останнього поганського народу в Європі. Вчені згадували, скільки вона зробила для академії, духівництво — скільки для слави божої, державні діячі — скільки для миру між християнськими монархами, законознавці — скільки для справедливості, бідні — скільки для убогих, і ніхто не міг собі уявити, щоб таке потрібне для королівства й цілого світу життя могло бути нагло обірване.
Тимчасом 13 липня жалобні дзвони сповістили про смерть дитини. Місто знов завирувало, і неспокій пойняв людей, а юрби знову обступили Вавель, допитуючись про здоров'я королеви. Та цього разу ніхто не виходив з доброю новиною. Навпаки, обличчя вельмож, що в'їжджали до замка або виїжджали з брам, були похмурі і що день то ставали похмуріші. Ходила чутка, що ксьондз Станіслав із Скарбімєжа, магістр вільних наук у Кракові, вже не відходить від королеви, яка щоденно причащається. Ходила також чутка, що після кожного причастя кімната її сповнюється небесним світлом. Декотрі бачили його навіть крізь вікна, але це видовище жахало віддані королеві серця як ознака, що для неї починається вже потойбічне життя.