АКСЕЛЬ: Вам подобається наш двір, пане Декарте?
ДЕКАРТ: Їжа огидна, так само як і випивка, яку ви нам подаєте. Ваші люди такі ж привітні, як і тюремники. Тут настільки холодно, що у вас примерзає язик, тільки-но ви розтуляєте рота, щоб сказати: «Настільки холодно, що в мене примерзає язик, тільки-но я розтуляю рота, щоб сказати: “Настільки холодно...!”»
АКСЕЛЬ: Звичайно, наші манери менш вишукані, ніж у Луврі, пане посол Франції, але вони мають чесноту бути щирими й живими.
ШАНЮ: «О, видерті груди святої Агати!»? Авжеж, ваша королева говорить досить вишуканою мовою.
ЙОГАН: Вона може спілкуватися ще й сімома іншими. Вільно.
ШАНЮ: «Запузатіла, як свиня»?
АКСЕЛЬ: Коли вона народилася, вона волала таким низьким голосом, а її тіло було так густо вкрите волоссям, що вся Швеція повірила в народження хлопчика. Постійні викидні в її матері і така примарна, часто зраджувана надія мати принца ввели всіх в оману. Хлопчик! Це хлопчик! Чутка летіла швидше за коня, що зірвався на галоп. Хлопчик! Усіма коридорами. Хлопчик! Ревні пажі занадто скоро доповіли королю. Нарешті у нього хлопчик! Пролунали постріли з гармат, тих, що сповіщають про появу спадкоємця. І ось настала мить представити новонароджену дитину королю. Її сповили, і я власноруч відніс її до батька. Коли він розкрив пелюшки, то захлинувся криком: «Дівчинка! Дівчинка! Хитра! Вже! Бешкетниця! Вона всіх нас обдурила! Ця дівчинка вартує хлопчика. Ми чекали на принца, ми виростимо його найвеличнішим від усіх».
ШАНЮ: Змушений зауважити, пане канцлере Швеції, що наші монархії дещо відрізняються.
АКСЕЛЬ: Отож. Наша бере початок в одностайній згоді всіх груп, з яких складається націю. Ваша ж походить від якоїсь священної олії, яку наніс якийсь голуб на чоло якогось святого Луї. У нас нема такої сміховинної схильності до фантазії. Ні, пане. Ми, ми обираємо!
ДЕКАРТ: Королева виголосила надто сміливу промову. Цікавість. Знання. Мир.
ЙОГАН: Так. Вона дуже смілива, коли йдеться про захист власної незайманості. Щоразу, коли її дівоча пліва під загрозою, замість того, щоб покликати на допомогу, вона починає лементувати: «Вчені! Школи! Книги!»
АКСЕЛЬ (за допомогою жестів наказує йому замовкнути): Сину!
ЙОГАН (підкоряючись): Промова дуже добра. Дуже добра.
ДЕКАРТ: Вона керується свободою волі.
АКСЕЛЬ: А що таке, ця свобода волі, пане?
ДЕКАРТ: Бажання самостійно визначати власне існування.
АКСЕЛЬ: Лютер, наш духовний наставник, учить нас, що лише Бог визначає існування кожної людини.
ДЕКАРТ: На відміну від Лютера, я вірю, що ми можемо визначатися самостійно. Зауважте, у постійному діалозі з Богом. Ми тільки починаємо розуміти, що це, можливо, Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки. Ми тільки починаємо розуміти, що те, що ми називали скінченним всесвітом, можливо, є безкінечним. Тож, вельми ймовірно, і Бог, якого нам було визначено, є невизначеним.
АКСЕЛЬ: Ось вони, безрозсудні твердження.
ДЕКАРТ: Новий світ відкривається перед нами.
АКСЕЛЬ: У нашої принцеси цікавість шпариста, як губка, усмоктує геть усе. Говорять з нею про місяць — вона стає астрологом. Про квітку — уявляє себе ботаніком. Попри впевненість, яку вперто виказує, вона могла би зацікавитися й міражами, пропонованими вашою Церквою, яка має сумну звичку перекроювати сторінки Євангелій на догоду примхам принців.
ШАНЮ (почувається незручно): Наразі я нічого не можу відповісти вам на ваше упереджене висловлювання. На цей час протоколом нічого такого не передбачено.
АКСЕЛЬ: Чуєте, вітер стогне в наших вересовищах? Ніч? Заметіль стогне на снігу?
ЙОГАН (замогильним голосом): Смерть католикам!
АКСЕЛЬ: Стогін душ наших батьків, наших братів, наших синів?
ЙОГАН: Папу на вогнище!
АКСЕЛЬ: Нескінченна туга тих, хто бився проти ваших папістів?
ЙОГАН: Хай поб’є грім той Рим!
АКСЕЛЬ: Можете спустошити наші шахти. Може вирубати наші ліси. А щодо іншого, знайте: Земля й надалі є центром Всесвіту; Бог — центром нашого життя; Лютер — наша зірка-дороговказ. І тримайте на припоні вашого філософа.
ШАНЮ: Згідно з нашим протоколом, цієї бесіди ніколи не було.
АКСЕЛЬ: Згідно з вашим протоколом.
ШАНЮ і ДЕКАРТ (разом): Панове...
Шаню і Декарт прощаються й виходять.
АКСЕЛЬ: Вона запросила в наші стіни самого диявола. Вона вислизає з моїх рук!
ЙОГАН: Мені подобаються мої ноги. Мені завжди подобалися власні ноги. Я люблю їх через їхню довжину. Мені вони видаються привабливими. Думаю, що саме довжина ніг важлива для чоловіка. Коли я йду, жінки спочатку звертають увагу саме на них. А вже тоді дивляться на моє обличчя. Вони роблять цей рух: знизу — вгору. А як вони ніяковіють! Вам треба побачити це збентеження, батьку! Облудниці, вони намагаються приховати почуття, які викликає в них моя поява. Не знаю, чи я гарний, але я всім подобаюся. Коли я рухаюся, щось у мені нагадує оленя, королівського оленя. Я витончений. А гуркіт моїх чобіт. Мої чоботи змушують замовкати швеців. Часом я подобаюся сам собі. Заприсягаюся, батьку. А всі ці придворні коротуни, які марно кладуть стільки сил, аби підрости. (Пауза.) Мені також подобаються мої стегна...