Я завела велосипед у спеціальний стояк у кутку шкільного подвір’я.
Нільс уже почепив на свого замок. Ми майже завжди приходимо до школи одночасно. Якщо ж хтось спізнюється, інший чекає біля стояків. Ми ще встигаємо перекинутися кількома словами перед першим уроком.
— Тея, проходячи повз мене, обізвала мене бісовим гомо.
Відколи ми перейшли в сьомий клас, Тея частенько так прозиває Нільса. Не розумію чому. Вочевидь, гадає, що бути хрущиком-невмирущиком і не вміти грати в футбол те саме, що й бути гомо.
— І що?
— Як це — що? А якщо я справді таким є?
— Гомо?
— Ну! Я ще жодного разу не був закоханий у дівчину. По-справжньому…
Нільс спробував пригладити чуприну рукою. Намарно. Волосся далі стирчало на всі боки.
— Ти ж був закоханий у Тею?
— Усі були закохані в Тею!
Я зрозуміла, що він мав на увазі.
Закоханість у Тею — це така фаза, через яку треба перейти.
Як вітрянка, скажімо. Чи воші.
— То ти закоханий у хлопця? — запитала я і аж здригнулася мимоволі.
Ану ж він скаже «так». Ану ж він закоханий у хлопця. Чи був закоханий.
— Ні, — відповів Нільс. — Не траплялося…
Я видихнула.
Не від полегші, що Нільс не гомо. Якби він підтвердив, це означало б, що Нільс має від мене таємниці. А, як уже мовилося, ми ніколи нічого не приховуємо одне від одного.
— То в чому проблема? — здивувалася я. — Навіть якби був, я нормально до цього ставлюся!
Ніздрі Нільса затріпотіли.
— Не кажи так! — буркнув він. — День і без того почався препогано. Мама забула… і т-т-тато зателефонував… а я лише… а тоді Тея… і… Не лише тобі буває паскудно на душі!
Я глянула на Нільса.
Раптом мені здалося, що він має прибацаний вигляд. Маленький, худющий телепень з розчімхраною шевелюрою й огидними тремтячими ніздрями.
— Паскудно?! — пирхнула я. — Тішся, що тебе тільки гомо обізвали! Могло бути й гірше! Ти міг би бути альбіно!!!
— Аннебіно…
— Я не Аннебіно! Мене звуть Анне Беа!!!
Не знаю, чому я з такою люттю накинулася на Нільса, нічого жахливого він не сказав. Але тієї миті мені стало всього досить по саме горло, урвався терпець. Усе гарне й добре, що сказала вранці мама, зійшло нанівець. Попереду чекав довгий шкільний день. Довгий день з однокласницями, які тільки й говоритимуть, як це, мовляв, класно, що всі дівчата з 7-А братимуть участь у Конкурсі талантів разом з гуртом «Фьокк Йостін». І всім глибоко байдуже, що ось я сиджу самотою, теж одна з дівчат 7-А, але нікому й на думку не спало запитати мене, чи не хочу я приєднатися до решти.
— Аннебіно…
— Чого тобі?!
Аж сама злякалася свого голосу.
Я так люто гаркнула, що Нільс здригнувся і ледь не перевернув велосипед.
— Я лише хотів… — пробелькотів він, відновивши рівновагу. — Відколи ми перейшли до сьомого класу, не лише тебе образливо прозивають. Тепер нас двоє. Вона — Альбіно і Він — Гомо. Звучить як пара-нерозлучниця!
Нільсове обличчя розділилося навпіл усмішкою.
Я зняла шолом і рушила до шкільних дверей. Класно, що Нільс мій найкращий друг, але часом і він має поганий настрій.
«Ми ведемо пряму трансляцію з Лісової школи, — долинуло ззаду. — Тут, як стало відомо з надійних джерел, є славна нерозлучна пара».
Нільс промовляв глибшим і повільнішим голосом, ніж звичайно, так говорять диктори новин на телебаченні.
Я додала ходи.
Кроки позаду теж пришвидшилися.
«Вони доволі довго були невдахами, — вів далі дикторський голос, — а тепер стали найхіповішою парою з-поміж усіх шкільних норвезьких пар. Чимало дванадцятирічних школярів мріють з НИМИ подружитися!»
Я відчула, як мені сіпнувся кутик уст, але нізащо в світі не показала б Нільсові, що ось-ось засміюся.
«Ось вони, дорогі глядачі! Я бачу їх! Вони прямують на перший урок!»
Мої губи вже ледь стримуються, але я, не обертаючись, рішуче крокую до шкільного порога. Хай Нільс навіть не сподівається так легко викрутитися.
«Вони на повних парах валять до школи, але мене не так легко позбутися. Я іду слідом. Я таки МУШУ взяти інтерв’ю у цієї пари-нерозлучниці!»
Мої плечі починають здригатися, у горлі лоскоче. Я перестрибую по дві сходинки нараз.
«Вони вже майже ввійшли до шкільного приміщення, але я не загубив їх із поля зору. Мушу сказати, дорогі глядачі: я розумію, чому вони такі популярні. Який стиль! Який одяг! Які зачіски!»