— Ну… Але… — кахикнула вона. — Усяке буває. Як розказує Ільва-Мерете… Але аварія з… гномом…
Отут Марі прокололася. Вона завжди захищає Ільву-Мерете, а тепер усі помітили, як забігали її очі, як вона потупила погляд. Навіть я помітила.
— Так я і думала, — криво усміхнулася Тея.
Вона закинула довге біляве волосся на один бік, щоб Роня та Ширін змогли промасувати їй плечі. Вони роблять Теї масаж щонайменше раз на день.
Я поглянула на годинник. Скоро дзвоник на урок. Англійська, мій другий улюблений предмет після математики. Не те щоб я була психована заучка чи щось таке, просто Сюнне мала на сьогодні перевірити наші твори, і мені страшенно цікаво, що ж вона скаже про мою писанину.
Сюнне — наша класна керівничка й моя улюблена вчителька після Одда. Вона завжди стає на мій бік, коли Тея чи інші насміхаються з мене, але робить це не по-дурному, не так, ніби я її улюблениця. Коли мама зателефонувала їй і розповіла, що понаписувано в моїй стрічці на «фейсі», Сюнне зачепила цю тему на уроці рідної мови. Не називаючи мого імені. Вона просто завела дискусію про поведінку дітей та підлітків у соціальних мережах. Ніхто не здогадався, що то моя мама нажалілася.
Але то таке… У творі треба було написати, що нас надихає у житті. Близька людина чи книжка, чи якась знаменитість, чи щось інше. Сюнне сказала, темою може бути що завгодно. Я написала про одну пісню, яку завжди слухаю, коли мені тоскно, і хочу знову повеселішати. Текст, до речі, знаю напам’ять.
— Що з тобою, Анне Беа?
Тея копнула ногою мою парту.
— Мала з кимось обійманки останнім часом?
Роня і Ширін позад неї пирхнули сміхом.
Я відвела погляд.
Тільки Нільсові відомо, що я ніколи ні з ким не зустрічалася. Ніколи навіть за руку хлопця не тримала. І вже точно ні з ким не цілувалася!
— Ходять плітки, що ти з Маґнусом мала маленьке рандевю-ю-ю вчора на сходах? — пустила шпильку Тея.
Я похолола.
Звідки Тея знала про…
Рандевю-ю-ю?!
Я непорушно сиділа, втупившись поглядом у парту, мозок поступово порожнів.
Рандевю-ю-ю?!?!?!
Перш ніж він вимкнувся зовсім, я раптом згадала, що Тея франкофіл, це означає, що вона любить усе французьке. Її бабуся має будинок у Франції, де Тея з батьками й старшим братом проводить кожні канікули. Тея буквально помішана на всьому французькому. Вона постійно звертається до Фелікса «je t’aime» та «mon amour», що означає «я тебе кохаю» і «мій коханий». От я і здогадалася про значення слова «рандеву», хоча Тея вимовляла його не зовсім правильно. Вона мала на увазі «rendezvous» — «рандеву, побачення».
Я також франкофіл. Однак ніколи не признавалася у цьому Теї. Лише Нільс, мама, тато і тітка Муна знають про мою мрію побувати на вершечку Ейфелевої вежі в Парижі й скуштувати справжній круасан. Тітка Муна пообіцяла взяти мене в Париж наступного літа, але не знаю, чи дотримає слова. Усі її грандіозні плани завжди закінчувалися великим пшиком.
Я глянула на Тею.
— Не було ніякого рандеву-у-у, — видушила я з себе. — Маґнус просто подав шолом, який випав мені з рук на сходах.
— А я чула інакше! — вперлася на своєму Тея. — Кажуть, ти почервоніла, як буряк, і ледь не вдусилася кашлем, коли він заговорив до тебе.
Моє серце стиснулося.
Невже Маґнус їй такого наплів?
Що я почервоніла й закашлялася?
— Бідола-а-а-ашна Анне Бе-е-е-е-е-а…
Тея розтягнула слова, удаючи дитячий писклявий голосок.
— Певно, вона думає, що подо-о-о-обається Маґнусові. Певно, собі гадає, що йому можуть подобатися такі, як вона. Фі-і-і-і-і-і!..
Я відчула, як вивільнений простір, потаємна кімнатка в мені, ось-ось замурується знову.
Усе всередині напучнявіло, шлунок підперся аж під горло, і…
— Я тобі не вірю! — крикнула я.
— О-о-о, вона сердиться! — засміялася Роня.
— Зла альбіноска ввімкнула сигналізацію! — зареготала Ширін.
Сміялися не лише дві стервози, але й багато хто з хлопців, які саме заходили до класу після футболу на перерві.
— Не зважай на них! — прошепотів Нільс з-за мого плеча.
Не так це легко — не зважати. Тея не з тих, хто швидко здається.
— Ну, давай, Анне Беа, давай! — вигукувала вона. — Зізнавайся, з ким притискалася останнім часом! Чи, може, й не знаєш, що це таке? Га?
Я не знала, що робити.
Якщо признаюся, що нецілована, вони насміхатимуться ще більше. Спробую — як Ільва-Мерете — вигадати якусь історію, Тея влаштує мені дошкульний допит, аж доки я зламаюся, і всі зрозуміють, що я брехала. У будь-якому випадку я програю.