Марія вкотре подумки гмикнула й відвернулася до вікна, зовсім не звертаючи уваги на наступний діалог. Ще за певний час машина нарешті зупинилася біля багатоповерхівки Маргарити Іванівни та Геннадія Сергійовича.
* * *
Увійшовши до квартири, Марія відразу відчула запаморочливий запах запеченого гусака з яблуками — фірмової страви свекрухи. Очевидно, вона встигла зготувати її ще до того, як заїхати за невісткою. Назустріч їм вийшла Мілана — дев’ятирічна онука Маргарити Іванівни.
— Ти що, саменька? — здивувалася бабуся, помітивши дитину. Вона акуратно склала сумку та ключі на невеличкому столику, який вони лише недавно придбали в передпокій. На ньому стояла ваза із сухостоєм, а ще — рюкзак Мілани.
Дівчинка стенула плечима:
— Мама вже скоро має бути, тато поки на роботі.
Мілана тримала в руках пап’є-маше неправильної круглої форми. Очевидно, то мало би вийти яйце, подумалося Марії. Руки дівчинки забруднилися синьою фарбою, яка вже встигла перейти й на сам виріб. Мала виконувала домашнє завдання з праці. Маша привіталася з Міланою й усміхнулася: дитина чомусь ніяк не могла до неї звикнути й постійно соромилася. Очевидно, тому, що після смерті Антона бачилися вони набагато рідше. Кілька років тому вони з чоловіком часто були в Тараса, доглядаючи її. Їм це подобалося, адже інстинктивно розуміли, що це допомагає краще зрозуміти дітей, а відтак підготуватися до появи на світ своїх. Марія кинула погляд на Германа: той навіть не звернув увагу на дівчинку.
— Привіт, Мілано, — нарешті озвався Геннадій Сергійович, відірвавши погляд від рахунків, які кілька хвилин тому дістав із поштової скриньки.
— Що там? — поцікавилася його дружина.
— А, нічого. Світло та опалення з гарячою водою, — невдоволено махнув рукою. — Зовсім показилися з тими цінами, — відтак знову звернувся до дитини, лагідно запитуючи: — Що це ти таке робиш?
— Домашнє з трудового, — відповіла дівчинка й усміхнулася у відповідь. Марія завжди дивувалася тому, наскільки сильно з роками вона ставала схожою на свого батька. Не лише зовнішністю, а й характером — упертим та капризним.
— Покажи-но, — зацікавлено промовив названий дідусь. Він уже повісив на вішалку верхній одяг і прямував до Мілани.
— Йди, спершу помий руки. Ну, як маленький, справді, — цикнула Маргарита Іванівна, хоч і сама, замість того, щоб піти до ванної, затрималася біля дівчинки, роздивляючись виріб.
Далі Марія вже не слухала, попрямувавши до ванної кімнати. За нею, лишивши рюкзак на підлозі в коридорі, рушив Герман. Дівчина косо глянула на нього, вирішивши зрештою нічого не казати та не запитувати: нема чого напрошуватися на розмову. Захоче — сам заговорить.
Через шум води голоси свекра, свекрухи й дитини долинали невиразно. Та за інтонацією Марія зрозуміла, що ті ахали-охали, роздивляючись пап’є-маше, не забуваючи при цьому порадити, як наступного разу зробити краще. Мілана досить добре навчалася, проте заняття з трудового чомусь давалися їй важко, і дитина постійно отримувала не вельми хороші оцінки. Навіть спадала думка записати її на гурток, щось на кшталт «Умілих рученят». Батьки рішуче відмовилися від ідеї, запропонованої старшим поколінням, мовляв, цей предмет не найголовніший, нема чого через нього перейматися. А за місяць після сімейної ради з цього питання завели дівчинку до репетиторів з англійської та математики. Хоч із цими заняттями в Мілани все складалося досить непогано. Але ж олімпіада та навчання в Польщі... Батьки — Тарас і Настя — вважали, що готуватися потрібно починати вже. Марія Іванівна та Геннадій Сергійович лише стенули плечима: дитина не їхня, не їм вирішувати.
Герман не став заходити до ванної разом з Марією. Незважаючи на те, що квартира родичів була просторою (чотири кімнати), саму ванну проєктувальники чомусь зробили маленькою.
Виходячи з ванної, Марія помітила, як новоприбулий родич уважно роззирається. Він ще не встиг її побачити, й це дало змогу спокійно його роздивитися. Герман був вищим за неї на цілу голову, одягнутий у стилі кежуал. Найбільше її дратувала його голомозість та лишений на тімені жмут волосся, зав’язаний у гульку. Так, кілька років тому в чоловіків з’явилася ця довбанута мода відпускати волосся й скручувати його в «дульку». А проте Герман пішов далі, поголивши довбешку до блиску й лишивши тільки ту «дульку».
Чоловік відчув, що за ним спостерігають, озирнувся, знітивши тим дівчину.
— Ти вже? — запитав.
Вона хитнула головою й одразу вирішила приєднатися до інших, більш приємних їй людей, які тепер перебували в дитячій. Тарас із Настею володіли окремим помешканням, проте через часті відрядження постійно лишали малу в бабусі й дідуся. Тож спеціально облаштована для дитини кімната виявилася доречною. Місця вистачало, то чому би ні?