Свекор зі свекрухою про щось розмовляли з Міланою, сміялися й кепкували з неї. Дівчинка ж, давно звикнувши до кпинів, щоразу вигадувала власні й із задоволенням жартувала над старшими. Марія мимоволі звеселилася, ще навіть не розуміючи, про що йдеться, — просто інтонація видавалася веселою. Зовсім скоро вона влилася в розмову, майже забувши Германа.
Майже забувши.
Адже десь глибоко заліг неприємний осад від зустрічі. Марія ніяк не могла второпати, що саме в ньому її так дратує. Ну, так, нарцис. Ну, так, хамло. Але ж їй він насправді нічого поганого не зробив. Якщо, звісно, не враховувати того, що завжди дивився на неї, як на порожнє місце. Двоюрідний брат Антона видавався геть чужим і зовсім не пасував до їхнього теплого кола.
З розмови в машині вона зрозуміла, що свекруха хотіла, аби нарешті приїхали і його батьки, проте їм укотре не вдалося. Гм... Що ж таки сталося колись між ними? Не могли в такій дружній родині не спілкувалися одне з одним без вагомої причини.
І чому взагалі Герман, який давно ними особливо не цікавився, надумав приїхати до Рівного саме тепер і саме тепер захотів побачити всю родину? Коли минуло два роки після смерті Антона, його запрошували, проте він не приїхав. І батьків його кликали. Вони теж того разу відмовилися. А тепер Герман раптом озвався сам. На тому, щоб сьогодні зібратися, наполягав саме він. Герман аргументував цю зустріч появою довгоочікуваного вільного часу в його перевантаженому графіку. Проте... насправді...
Що цей суб’єкт задумав?
Трохи більше ніж за годину повернулися Тарас із Настею. У квартирі стало гамірніше. Хоча чим ближче підходив час їхати на цвинтар, тим жарти ставали більш вимушені. Згадувати все, що відбулося порівняно недавно, всім було важко. Марія відчула, що з’явилася напруга. Ніхто цього не озвучив, проте вона припускала, що відчув це кожен.
Пообідавши, всі чекали на Вітю, Юрку, Вадима та Галку — найліпших друзів Антона. З Вадимом, Галкою та Юрою її чоловік приятелював ще зі школи, з Вітьком познайомився у Водному2, де вони разом навчалися. Галка з Вадимом зустрічалися вже багато років, всі чекали, що вони ось-ось нарешті одружаться.
Ідея покликати цих людей теж належала Герману. З одного боку, нічого дивного, адже вони всі разом приятелювали. З іншого — Марії вкотре спало на думку, що щось у цьому всьому не так.
До них також мав приєднатися Богдан — чоловік рідної сестри Германа, проте зовсім недавно той зателефонував і повідомив, що занедужав. Це не вельми сподобалося Герману, але він нічого не сказав. Маша вирішила непомітно поспостерігати за кузеном Антона. І нарешті вона помітила щось, окрім байдужості. Так. Без сумнівів. Він теж почав нервувати: совався у кріслі, час до часу позиркуючи на годинник на стіні, розмову підтримував знехотя.
Розмовляли на різні теми: про шкільні справи Мілани, робочі моменти на фірмі Тараса й Насті (багато років тому Настя приєдналася до будівельної фірми, яку свого часу заснував Тарас, ще коли був її нареченим), про роботу Геннадія Сергійовича та про хатні справи Маргарити Іванівни (хоч вона теж часто допомагала чоловікові на його фірмі). Герман також розповідав про своє життя. Повідав навіть про свою наречену Євгенію, яка ще жодного разу не вшанувала приїздом його рівненських родичів. І її Марія чомусь теж не вельми полюбляла. Київська цаца видавалася їй не менш гордовитою за нареченого. Разів зо два Марія бачила її на світлинах у соцмережах: особа, яка не надто викликає приязнь. Яскравий макіяж, відвертий одяг, коштовні прикраси, розкішні заклади відпочинку та головне — зверхній вираз обличчя: все це свідчило про «дешеві понти». І де взагалі ця парочка брала гроші на такий спосіб життя? Так, Герман став доволі непогано заробляти, відкривши фірму з доставки їжі, а проте, здавалося, на той спосіб проведення часу заледве би вистачало з його доходів. Хоча, хтозна? Можливо, вона просто чогось не розуміє?
Через пів години прибув Вітя.
Вадим із Галкою попередили, що приєднаються вже на кладовищі. Юрка прийти взагалі не зміг, оскільки в останній момент його попросили провести пари в заочників, замінивши хворого на грип колегу. Він ось уже три роки працював у Водному, а цьогоріч нарешті вступив до аспірантури.
Вдова Антона Грушевського продовжувала непомітно спостерігати за Германом. Не дочекавшись усіх бажаних гостей, той занервував ще більше. Чи здалося? Ні, щось їй підказувало, що відсутність більшості запрошених таки спантеличила його. Але невже так важливо, де вони зустрінуться: тут, чи вже на могилках? Якщо тільки... Якщо тільки Герману не було важливо побачити не Вадима з Галкою, а саме Богдана чи Юрку. Гм... навіщо вони йому так знадобилися?