У якийсь момент Маші подумалося: а чи не сталося конфлікту між цими двома напередодні? Тарас пив напрочуд багато. Настя, хоч і менше, а проте не вино, як попервах, а вже коньяк.
Герман у своєму амплуа: похмурий та мовчазний. Йому й на думку не спало допомогти накрити на стіл. Він сидів, склавши на грудях руки й широко розставивши ноги. Його самовпевнений погляд байдуже блукав інтер’єром кімнати, а подеколи обличчями родичів і друзів. Серед усіх він вирізнявся зростом та кремезністю — своєю зовнішністю він багатьом нагадував педантичного німця. Руки його були міцними, пальці навдивовижу довгими, на нігтях Маша зауважила акуратний манікюр. Скидалося на те, що він сприймає все так, ніби його обслуговують. Вдова Антона Грушевського гмикнула: ну, так, усе в його стилі. Здавалося, думками Герман десь далеко. Про щось розмірковує чи навіть складає певний план дій.
Вітя, наговорившись із Вадимом та Галкою, «перемикнувся» на Германа — цим двом було про що поговорити, обидва цікавилися мотоциклами. Герман саме планував придбати новинку, що з’явилася лише кілька місяців тому: спорт-круїзер Lifan. Вітька вдавав, що також думає про те, щоби її купити. Він і досі не позбувся комплексів через маленькі заробітки, а відтак витрачав чималенькі гроші на речі, які мали справляти враження на оточуючих. Якщо, як у цьому випадку, річ була занадто дорога, тоді він хизувався планами на придбання. Через хворобливу пристрасть до розкоші, він улазив у все нові й нові борги та кредити. Попри це, Вітька завжди подобався їй як друг — його не можна було назвати надійною людиною, проте з ним завжди було весело. Хто-хто, а він умів насолоджуватися життям.
Свекруха зі свекром, без сумнівів, напружені. Маргарита Іванівна невтомно приносила з кухні нові наїдки, говорила багато (не надто на неї схоже), сьогодні на її пальцях та кистях Маша не помітила тієї великої кількості золотих прикрас, які вона страшенно любила. Свекруха залишила лише обручку — її вона ніколи не скидала. Геннадій розливав алкоголь, розпитуючи кожного про справи, натомість про себе говорив скупо. Марії здалося, що розпитує він лише для годиться. Невістка насупилася. Що сталося? Скидалося на те, що подружжя з нетерпінням чекає, коли це зібрання скінчиться.
Невідомо звідки в Марії з’явилося відчуття, що всі присутні хочуть, аби ця зустріч чимшвидше закінчилася. Бракувало невимушеності. Навіть вона нервувала, зважаючи на заплановане на сьогодні. Доторкнулася до шрамика над бровою — завжди так робила, коли хвилювалася. І справді, варто було б уже йти, інакше не встигне. А це може призвести до непередбачуваних наслідків. Але піти першою... це могло викликати підозри.
Вадим та Галка мало долучалися до бесіди, переважно стиха перемовляючись про щось своє. Галка — жінка, що більше націлена на сімейне життя: кулінарію, дітей та чоловіка, про яких можна дбати. Вона ніколи нічим особливо не цікавилася, свою роботу в турагентстві ненавиділа. Натомість Вадим — кар’єрист, хоч і не надто успішний. Удома від нього не було особливої користі — ні щось відремонтувати, ні їсти приготувати. Інколи Марія підозрювала, що Вадим із Галкою лише тому, що вона готова про нього піклуватися. Галка ж із Вадимом, бо поряд мусово повинен бути чоловік.
— Галко, мені здається, чи в тебе на пальці обручка? — раптом утрутилася в їхнє воркотання Маргарита Іванівна.
А й справді! Марія геть не помітила. У Галки на пальці обручка! Пара зніяковіла.
— Так, ми вирішили одружитися, — спокійно відповів Вадим. Очі його сяяли, він виглядав схвильованим і водночас щасливим.
— Чому ж нам не розповіли? Що це за такі таємниці? — жартома обурився Геннадій.
— Та... якось недоречним здавалося зараз про це оголошувати, — зніяковіло пояснила дівчина.
— Ну, як це так недоречно? Якраз таки доречно, — заперечила Маргарита Іванівна. — Хоч якась приємна новина. Хоч щось хороше сталося, — жінка посміхнулася.
— Ми зобов’язані за це випити! — Грушевський-старший підняв свою чарку з горілкою й натягнуто розсміявся.
— Гірко! — несподівано вигукнув Тарас, який уже встиг добряче сп’яніти. — Гірко!
— Та вони ж іще не одружилися, — спробувала втихомирити його дружина. — Не кричи! Мілана спить.
— Ну, й що, що не одружилися? Скоро одружаться. Коли весілля? — захмелілим голосом поцікавився.
Марія скривилася: п’яний Тарас виглядав огидно.
— Ми ще не визначилися. Хочемо влітку, — поділився планами Вадим.
— Ну, ти хоч нас усіх запросиш? — Герман неочікувано вступив у розмову.
— Та ми вже вас усіх запрошуємо, — широко всміхнувся Вадим.
— Германе, і я наполягаю на тому, аби ти привіз нарешті свою Женю. Ну, коли ми з нею познайомимося? Якби не фейсбук, узагалі би не знали, що ти з кимось зустрічаєшся, — Галка лукаво поглянула на нього.