— Урочисто обіцяю, що привезу Женю до вас на весілля! — Герман підняв угору келих із коньяком і весело розсміявся. Та голос його видався напруженим, а посмішка — вимушеною. — Гірко! — підтримав він пропозицію.
Цього разу ніхто не суперечив. Вадим з Галкою поцілувалися. Усі збадьорилися, розмова пожвавішала. Наречених розпитували про плани, вносили свої пропозиції, пропонували допомогу в підготовці до весілля.
Тільки нервозність нікуди не зникла, лише причаїлась за показовими веселощами.
Невдовзі гості поволі почали розходитися. Кожен відчув себе радісніше й вільніше, коли вечір завершувався. Тарас із Настею вирішили не лишатися в батьків, Мілану подружжя запланувало забрати наступного дня ввечері. Тарас таки добряче напився, та, незважаючи на це, доволі твердо стояв на ногах. Настя викликала їм таксі. Герман з Вітьком про щось перемовлялися і врешті-решт вирішили поїхати, пограти в більярд. Вадим та Галка замовили одну машину на двох. Марія полишала квартиру останньою. Маргарита
Іванівна запропонувала їй лишитися в них на ніч, але невістка ввічливо відмовилася.
Коли нарешті за останньою гостею зачинилися двері, подружжя Грушевських із полегшенням зітхнуло.
Розділ 3
— Як вважаєш, скільки він тут пролежав? — слідчий тупцяв з ноги на ногу, намагаючись зігрітися. Вітер ніяк не хотів утихомиритися, але основну проблему спричиняв сніг, який сипав прямо в очі, не даючи можливості як слід усе роздивитися.
— Біс його знає! — судмедексперт намагався оглянути тіло, та за такої негоди це було вкрай складно. — Я взагалі дивуюся, як його тут знайшли. У таких кучугурах і в таку погоду. І що ті студенти тут забули сьогодні!
— Та згадай себе в свої студентські роки. Невже сидів би вдома, коли падає сніг? — слідчий відчув, що вкрай замерз. Якого біса він переймається тим, що думає його колега про цих студентів?
Поліцейський роззирнувся. Будь-які сліди замело, годі й шукати. Кримінальники намагалися щось знайти, але робилося те радше для протоколу, аніж зі справжньою надією на те, що вдасться. Хіба, може, виявлять якісь загублені речі чи щось, що випадково впустив вбивця. Не сам же цей чоловік припхався фактично за місто, ліг та заснув у снігу з пробитою головою. Зрештою, хтозна: раптом виявиться, що він напився, пішов гуляти, дорогою падав, а, діставшись сюди, задрімав і замерз до смерті? До села недалеко. Може, це один із його мешканців, який просто не дійшов додому? Слідчий скривився. Кого він намагається обманути? Хто пхатиметься пішки аж на самі Бармаки3 в таку негоду??? Навіть п’яному таке б не спало на думку.
— Крові небагато, — тим часом прокоментував експерт, — очевидно, це через мороз, який посильнішав уночі. За попереднім оглядом, причина смерті — удар по голові.
Неподалік стовбичили люди: декілька правоохоронців та з десяток хлопців та дівчат. Тіло знайшли студенти, які вирішили відсвяткувати перший сніг, катаючись тут на лижах. Один із них випадково наїхав на труп. Невідомо, скільки би цей нещасний так пролежав, якби не лижники.
— Щось знайшли? — поцікавився черговий слідчий у колег, хоч відповідь знав заздалегідь.
Ті лише похмуро похитали головами.
— Ну, що, забиратимемо його? — звернувся до судмедексперта. — Оглянеш його в людських умовах.
Експерт зітхнув і нарешті погодився. А що ще лишалося робити? Тільки забирати. Вже бозна-скільки часу вони тут усе вивчають, замерзли, мов цуцики, а так нічого й не знайшли. Може, пощастить і під час розтину щось стане зрозуміло? Документів у загиблого не виявили, гаманця теж. Це ще більше наштовхувало на думку про навмисне вбивство. Можливо, розбійний напад. Тільки якщо це розбій, то знайти злочинця, який напав на першого-ліпшого, буде вкрай важко. Хіба лишилися якісь відбитки. Та ні, не просто відбитки, а такі, які поліція матиме в своїй базі. Забагато «якби», які потрібно обійти для успішного завершення справи, що почалася цього недільного ранку. За півтора місяця до закінчення року тільки «висяка» їм бракувало! Хоча чому відразу «висяк»? Може, ще пощастить і справа таки розкриється легко? Він криво посміхнувся сам до себе: ну, так, мрій!
Судмедексперт шморгав носом, спостерігаючи, як колеги забирають покійника.
— Поїхали! — гукнув його слідчий і заскочив до теплого салону поліцейської машини.
Криміналіст востаннє пройшовся поглядом по місцю події, відтак ще раз зиркнув на зівак, яким, здавалося, мороз геть не заважав простовбичити тут чортзна-скільки, і рушив до автівки. Подумки він намагався зрозуміти, чому тіло принесли саме сюди. Найімовірніше, слідчий має рацію: вбили десь неподалік. А тут хотіли заховати. Місцина більшість часу безлюдна. Та й заметіль посприяла тому, що трупа можна позбутися без проблем. Фактично, вбивці просто не пощастило. Тіло могли би тут знайти ледь не навесні. Чи пофартило правоохоронцям, що померлого знайшли раніше від запланованого вбивцею часу? Є шанс розкрити справу по гарячих слідах. З іншого боку, наскільки той шанс реальний?