Поліція допитала всіх, хто перебував тут під час катання, проте нічого не вдалося встановити. Ніхто не бачив і не чув нічого підозрілого. Якби один із хлопаків, який погано катається, випадково не з’їхав убік і не впав, хтозна, коли би те тіло взагалі помітили. За словами студентів, тут нікого не було, коли вони прийшли. Окрім снігу та вітру. І сніг настільки припорошив землю, що ніхто би ніколи не подумав, що під ним щось можна знайти. Тим паче когось. Сільські хати далеко від гірок, тож сподіватися на те, що хтось із населеного пункту міг щось бачити — майже марна справа. Звісно, людей там теж опитають. Для «галочки».
* * *
Тиждень по тому
Вони дізналися про його смерть майже випадково. Йому двічі дзвонив Вітьок та кілька разів Герман. Обидва в різний час і окремо один від одного. Юрка жив сам, а в понеділок мав їхати до Житомира — на зустріч зі своїм науковим керівником. Тож те, що в чоловіка телефон постійно вимкнений, не надто когось здивувало. З родини Грушевських ніхто не дивився програми «Патруль», яка інформує мешканців Рівного про кримінальну ситуацію в місті. І лише хтось зі спільних знайомих якось побачив повідомлення про розшук родичів померлого чи когось, хто може допомогти встановити особу вбитого.
На впізнання прийшли Вадим, Вітя та Герман. Галка теж пішла з ними, проте чекала в коридорі, так і не наважившись зайти й до останнього сподіваючись, що то все ж таки помилка. Однак, на жаль, убитим виявився саме їхній приятель. Поліція допитала всіх чотирьох, а згодом відпустила. Слідчий цікавився навіть їхніми алібі. Звісно, пізніше всі алібі перевірили, і кожне з них підтвердилося. Ворогів у вбитого не було, тож у поліції визначили єдину версію — розбій4.
* * *
— У нього вкрали гроші та телефон. Документів із собою теж не виявили. Тому поліція й не змогла відразу встановити особу, — вже вдома похмуро пояснював Герман Маргариті Іванівні.
Його тітка сумно похитала головою. Відтак додала:
— Хто би міг подумати! Юрка! Юрасик! Я ж його ще зі школи малим пам’ятаю! — вкотре похитала головою. —
А коли ж це сталося, в поліції нічого не сказали?
— У ніч із минулої п’ятниці на суботу, — зітхнув Герман.
— Це тоді, коли ми поминали Антона? Юрка ж мав бути на роботі.
— Він і був на роботі. Пари закінчилися, він пішов.
А що сталося далі, ніхто не знає. Жодних свідків, — розвів руками Герман.
Вони сиділи в напівтемряві вітальні. Сонце, яке сьогодні несподівано порадувало в першій половині дня, заховалося за хмарами, й у квартирі стало неймовірно тоскно. Попри це світла вмикати чомусь не хотілося. Вдома зараз нікого не було.
Маргарита Іванівна вже встигла зателефонувати чоловікові та про все розповісти. Герман сповістив знайомих та колег загиблого. Похорон планували на наступний день, неділю. Більшу частину підготовки до похорону виконав Герман, оскільки мав вільний час. Тітка теж зголосилася допомогти. Вони саме повернулися із цвинтаря, де купили місце, домовину та все, що необхідне для поховання. Маргарита Іванівна замовила кафе для поминок.
— Добре, що баба його померла раніше за нього, прости Господи! Не мусить на старості років ховати дитя. Більше родичів у Юрасика нема?
Герман заперечно похитав головою; смерть друга пригнічувала. Він дістав із шафи домашнього вина, запропонував тітці, проте та відмовилася. Відтак налив лише собі. Відпив. Маргарита Іванівна ще щось додала, але він не розчув. Перепитувати не мав настрою. Натомість кинув непомітний грізний погляд на родичку: кого вона намагається обманути? Ця жінка ніколи не любила Юрку.
Наразі про вбивцю нічого не було відомо. Тільки те, що Юру пограбували і вбили, а згодом завезли тіло на пустирище й викинули. Та що ця поліція взагалі може знати? Про що можна говорити, якщо вони навіть розтин не провели в день виявлення тіла? А тільки наступного дня.
Бо ж неділя — вихідний!
Герман зціпив зуби. Ціла доба на те, щоб заховати всі сліди, які ще могли лишитися. Скрушно похитав головою й знову відпив спиртного.
Поліція оглянула все біля будинку, де жив Юра, і біля роботи, на випадок, якщо напад скоїли там. Обшукали навіть квартиру. Відбитків та інших підозрілих слідів не знайшли, що вказувало на те, що вбивця (чи вбивці) мають досвід скоєння подібних злочинів. Чи принаймні мають міцні нерви й не забули простежити за тим, щоб їх нічого не видало (а часу для цього мали цілком удосталь!). Правоохоронці не виявили жодних доказів навмисного вбивства, тож основною версією поки вважали розбій.