Навіщо потрібно ховати тіло? Так, звичайно: щоб довго не могли знайти. Якнайбільше ускладнити поліції життя. Але ж якщо жодних слідів убивці не лишили, то навіщо так перестраховуватися? Хіба якщо на місці вбивства могли лишитися якісь підказки. Які, наприклад? Чи це все-таки так, про всяк випадок? Знову зітхнув. Герман ламав собі голову, де могли впіймати Юрку, і як узагалі таке могло статися.
Від роздумів його відволік мобільний. Маргарита Іванівна здригнулася від несподіваного дзвінка, який так нагло вдерся в тишу, зітхнула.
На екрані смартфону з’явилася фотографія й висвітилось ім’я.
— Привіт, Жень! — відповів Герман і відразу вийшов з кімнати.
Маргарита Іванівна тепер могла чути тільки стишену розмову, слова долинали лише частково.
— Вибач, не міг раніше відповісти на... — останнього слова жінка не розчула, а проте здогадатися було неважко.
Телефон Германа озивався кілька разів, поки вони оформляли замовлення похорону. Племінник постійно відхиляв, а потім так і не віддзвонився. Очевидно, забув або ж просто не мав настрою. Спершу цей дзвінок насторожив, жінка сподівалася, що то її сестра, проте, почувши ім’я, вимовлене Германом, зрозуміла, що це його наречена.
— ...не знаю, — почула тітка частину фрази. — Не можу поки знати... — тиша й знову нерозбірливі слова. Відтак трішки голосніше: — Я триматиму тебе в курсі справи. Цілую! Бувай!
— То Євгенія? — запитала Маргарита Іванівна, щойно Герман повернувся до вітальні. — Коли ти вже нас познайомиш? — усміхнулася.
— Познайомлю, тьотю, познайомлю колись, — якось стомлено посміхнувся у відповідь племінник.
— Щось у вас трапилося? — вирішила уточнити.
— Ні, все добре, — відповів Герман, проте навіть не глянув на неї.
У серці щось тьохнуло. Маргарита Іванівна зрозуміла, що Герман щойно збрехав. І головне, що з нареченою в нього таки справді все добре. Вона відчула, що проблема насправді ховалася в чомусь іншому. І навіть не в смерті Юрки.
* * *
Неподалік пройшла похоронна процесія. За два десятки метрів люди розділилися: одні посунули праворуч, інші — ліворуч.
«Два похорони одночасно? З іншого боку — що тут дивуватися? Люди в наш час помирають, мов мухи».
Алінка відвела голову вбік. Відтак подивилася на мамину могилу. Раніше тут росли чорнобривці й щоразу, коли приходила, вона поливала їх, підкопувала землю. З настанням холодів квіти всохли, й Аліна все викопала. Тепер їй було нічого робити, тож просто стояла й подумки спілкувалася з матір’ю.
Аліна ненавиділа це місто. Місто мертвих. Сьогодні мамі мало би виповнитися шістдесят, і вона принесла їй квіти й улюблене тістечко. На солодке відразу налетіли дві великі мухи. Гм... Звідки вони тут взялися в цю пору? Але важливо навіть не це. Головне те, що їм байдуже. Вони не знають, що вона мертва. Чи знають? Це природа. Вони ставляться до смерті спокійно.
Холод пронизував до кісток. Листопад ще не закінчився, а вже настала справжня зима. Щоправда, останні кілька днів сніг не падав. Ба більше: він поволі почав танути, порівняно потеплішало. Аліна знову поглянула ліворуч. Ні, це таки один похорон. Тепер усі зібралися гуртом і стояли мовчки, священник промовляв молитви.
Пригадався день, коли ховали матір. Тоді все було, наче в тумані. Тільки зараз Алінка починала розуміти, наскільки кепсько почувалася в той момент. Насправді усвідомлення всієї ситуації приходить до нас значно пізніше після того, як сталася сама подія. Тільки потім, аналізуючи все, що трапилося, ми починаємо розуміти, як нам було погано, страшно... чи навпаки добре.
Тоді було погано. До нудоти паскудно.
Аліна відвела погляд і знову зосередилася на могилі. Уважно роздивилася металевий хрест, напис на ньому:
«Вічна пам’ять», відтак мамине ім’я й роки життя. По складах укотре прочитала ім’я, прізвище та по батькові, потім дату життя. Це допомагало їй. Допомагало усвідомити, що те все відбувається насправді. Що вона таки стоїть біля ЇЇ могили.
Ставало зовсім зимно, зірвався вітер. Насправді холод відчувався радше через вогкість, аніж через температуру, яка, з огляду на те, що сніг танув, мала бути вище нуля. Невідомо, скільки вона так простояла, знов і знов перечитуючи дати та ім’я й роздивляючись материну могилу й ті, що були поряд.