А головне — прийнятна ціна.
Вона ліниво провела поглядом наступних відвідувачів — чоловіка та жінку, які попрямували в бік роздягалень. Натомість повз них пройшла модниця, яка вже полишала спортзал.
«Не може бути!» — зринуло в голові.
Алінка зблідла від несподіванки. Щойно натовп відвідувачів минув і стало видно бар, вона побачила голомозого. Смуги на скляних стінах зали заважали дивитися, проте дівчина відразу його впізнала. Такі, як цей, не забуваються. Чоловік сидів на стільці й неспішно щось попивав, байдуже роздивляючись довкола. Вдягнутий у куртку та джинси. Отже, або тільки недавно прийшов, або вже йде.
«Коли він з’явився??? Ще кілька хвилин тому його там не було!»
В Аліни пришвидшилося дихання: це таки він. Саме його вона бачила минулої неділі на цвинтарі.
До незнайомця хтось підсів. Чоловіки привіталися, потиснули один одному руки. Голомозий бородань швидко допив коктейль, і вони рушили в бік роздягалень. Першою думкою Аліни було кинутися навздогін у залу з тренажерами. Адже не на фітнес він завітав. Проте втілити свій задум не вдалося: саме в цей момент до зали зайшла інструкторка й зачинила за собою двері. Почалося тренування, що мало назву BOSU5.
* * *
Чоловік утомлено потер обличчя. Минулої ночі він жахливо спав: не відпускали моторошні кошмари, а нав’язливі думки не полишали й зараз. Здоровий глузд переконував: не можна панікувати. Герман перевів погляд на залу зі скляними стінами.
«Отже, вона тут на фітнесі. Цікаво, скільки їй років? Виглядає зовсім молодою... Звісно, було би краще, якби дівча пішло в тренажерку — простіше познайомитися. А так...»
Товариство Тараса не входило до його планів, однак відкараскатися від родича не мав можливості: коли той дізнався, що кузен іде у спортзал, відразу зголосився скласти компанію. В іншому випадку Герман не прямував би зараз у качалку, а сидів би там, біля бару й чекав на завершення тренування. Відтак щось би обов’язково придумав, аби зав’язати знайомство.
Хто ця жінка? Чи може вона щось знати?
* * *
З відчаю Аліна стиснула кулаки, проте нічого вдіяти не могла. Не залишати ж їй залу в останній момент перед початком тренування? Що подумає інструктор? Та й як пояснити таку поведінку Наталі? Вона ледве перебула заняття, а після завершення, неабияк здивувавши подругу несподіваною зміною планів, побігла на два поверхи нижче — в тренажерну залу.
Сюди вона зазирала вкрай рідко: тренажерка — то геть не для неї. Людей, як і нагорі, виявилося не вельми багато. Високого голомозого із «дулькою» на голові не було. Аліна зітхнула. Про всяк випадок зазирнула в боксерський куточок, хоч звідти й не долинало жорстких чоловічих ударів по грушам. Так і є. Тиша й більш нікого. Відтак пройшлася до бігових доріжок, роздивилася. Немає. Як йому вдалося несподівано з’явитися й так само несподівано зникнути? Вона ж видивлялася його під час тренування! Навіть тренер косо на неї поглядала: Алінка двічі ледь не впала з напівсфери, намагаючись розгледіти крізь скло залу, чи не полишає бородань спортивний заклад.
Піти просто так, якщо вже сюди прийшла, дівчина не наважилася, тому для годиться вирішила позайматися на біговій доріжці. Сяк-так розібравшись, як умикати тренажер, побігла. Щоб заспокоїтися, зайняла себе думками про краєвид за вікном: з одного боку гарний, бо перед очима чи не весь центр, з іншого — нічого особливого, бо видно переважно старі радянські будівлі й лише кілька будиночків початку двадцятого століття. Зазвичай вони «губляться» в сучасній та старій, сірій радянській архітектурі. Їй уявилося, як тією вуличкою багато-багато років тому їздили перші машини, й неквапом ходили люди. Адже тоді саме так і було: не те щоби ніхто нікуди не поспішав, та все ж не так, як зараз. У наш час ми те й робимо, що кудись летимо, а думки постійно зайняті проблемами. І хто взагалі нині міг би похвалитися тим, що нікуди не поспішає?
Гучна розмова вивела Аліну з задуми. Дівчина зменшила швидкість, щоб просто крокувати. У ногах відчувалася втома після силового фітнесу й бігу. Озирнулася й завмерла. Голомозий. Ну, як же так! Вона ж перевіряла, чи він у залі. Отже, у той момент він кудись виходив.