— Ні-ні, що ти! Все гаразд. Я ж сама почала розпитувати.
— Бачу, зі своїм обідом ти вже впоралася. Ще чогось бажаєш?
— Ні, дякую. Я вже наїлася, — відставила вбік посуд, відтак глянула на мобільний.
— Кудись поспішаєш?
— Ні, просто цікаво, котра година.
— У мене пропозиція. Зараз я мушу бігти. Маю ще кілька справ. А ввечері можна було би подивитися якийсь фільм в «Україні». Як ти на це дивишся?
— Залюбки, — Аліна зраділа новим планам.
Герман посміхнувся й підкликав офіціантку. Укотре тьохнуло серце. Щось у цьому чоловікові її насторожувало. Проте що?
* * *
Герман відчував себе збитим з пантелику. Невже ця жінка таки нічого не знає? Чи просто все майстерно приховує?
Уже вкотре йому телефонував Вадим. Не хотілося ні з ким говорити, проте втретє не відповісти на дзвінок уже не міг. Приятель запропонував зустрітися на четверту у стріт-барі «Сервант». Мали підійти Галка, Вітя та Марія. Телефоном Вадим відмовився пояснити мету зустрічі. Це заінтригувало Германа, проте розпитувати не захотів.
На мобільному показувало майже другу: достатньо часу, аби вирішити важливу справу й дістатися місця зустрічі. Тим паче, Вадим доволі непогано описав розташування. Та й де в них у місті Бродвей6, Герман чудово пам’ятав.
Дізнатися розклад маршруток до Грушвиці не забрало багато часу. Наступного дня він планував вирушити туди. Проблему поїздка не вирішила б, проте відмовити собі в цьому не зміг. Відтак забіг до інтернет-клубу, аби поспілкуватися з нареченою. Вже не вперше Герман пошкодував, що не приїхав до міста машиною. Зараз би це економило йому чимало часу та нервів. Невдалий жарт із ним зіграли спогади про те, як у Рівному легко кудись дістатися навіть пішки. Рівне — хоч і обласний центр, а проте дуже компактний. Студентом він рідко користувався транспортом, досить швидко дістаючись у будь-яке потрібне місце пішки. Та не зараз. Зараз його все дратувало. Відстані здавалися довшими, він погано пам’ятав, що де розташоване, не кажучи вже про те, що тут багато чого змінилося.
Женя нічого йому не сказала, проте він відчував, що вона починає нервувати: занадто довго його немає. При всьому бажанні Герман не міг і приблизно зорієнтувати її в тому, коли повернеться. Сталося все зовсім не так, як планувалося. Ситуація з Юрою все неабияк заплутала. Юра взагалі завжди примудрявся ускладнити будь-що. Навіть після смерті це йому з легкістю вдалося. Германа це сердило. Ну, як так могло статися? Час перебування у Рівному, здавалося, передбачити нереально. Хтозна, на скільки все затягнеться. Добре, хоч бізнес налагоджений. У своєму замісникові впевнений — той не підведе. А от що робити із Євгенією? Після півгодинної розмови Герман вимкнув скайп й знову глянув на годинник. Час рушати.
«Сервант» знайшов без проблем. Усі вже зібралися, чекали лише на нього. Заклад виявився зовсім невеличким — на кілька столиків, які тісно стояли один біля одного. Незважаючи на розміри, місце видавалося затишним. Поряд із ними сиділа компанія з чотирьох (найімовірніше, студентів). У кутку самотній відвідувач попивав каву. Поряд із ним — чоловік, дружина та син-підліток смакували десертами. Відвідувачів з іншого боку приміщення не зміг розгледіти.
«Так, заклад приємний. Очевидно, вибирали дівчата. Чи радше Галка. Марія полюбляє бари більш статусні».
Хлопці замовили фірмові настоянки та йокі. Дівчата теж не відмовилися від настоянок, а щоб поїсти, вибрали картопляні гратени. Принесли спиртне. Відразу пом’янули вбитого приятеля. Говорили багато: кожен ділився тим, що сталося за той період, поки не бачилися. Згадали шкільні роки й спільних друзів та знайомих. Бесіда протікала легко й невимушено. Лише Марія сиділа мов води в рота набрала.
— Ну, як тобі тут? — поцікавилася Галка.
Вони з Вадимом сиділи поряд, притулившись одне до одного. На безіменних пальцях виблискували ідентичні обручки. Герман на мить замислився, чи не одружитися нарешті і йому. Рипнули двері: на порозі закладу з’явилися нові відвідувачі. Чоловік із жінкою зайняли єдиний вільний столик у протилежній від компанії частині бару.
— Ти знаєш, досить симпатично, — нарешті закивав Герман, роздивляючись незвичний для нього інтер’єр. У цей момент розмова стишилася, і він відчув, що саме зараз дізнається головну мету зустрічі.
Без сумнівів, вони би в будь-якому разі зустрілися, аби відзначити його приїзд до міста. Так робили завжди. Але існувала ще якась вагома причина. І він уже встиг зрозуміти, про що з ним говоритимуть. І якщо це так — плани приятелів геть не на руку.
— Германе, ти ще спілкуєшся з Льошкою? – запитав Вітя.