— Ти філософ, — промовила вона.
Сьогодні він видався їй справжнім. Навіть справжнішим, ніж за весь короткий час знайомства.
Розділ 6
У «Серванті» їх зібралося п’ятеро: Герман, Олексій, Вітя, Вадим та Галка. Марія не приєдналася, посилаючись на погане самопочуття. Льошка мав вихідний, тож прийшов у штатському. Герман хвилювався, хоч і сам не міг пояснити, чому. Роздивився бар. З подивом зауважив, що сюди ходять ті самі люди. Та сама сім’я, що минулого разу, тільки вже без сина-підлітка. Той самий відвідувач, що минулого разу пив каву на самоті. Тільки цього разу чоловік тут із жінкою. Інших двох відвідувачів Герман не пам’ятав.
Компанія зробила замовлення й, швидко минувши загальні теми, перейшла до головного. Прохання приятелів трохи спантеличило поліцейського, адже питаннями вбивства він ніколи не займався.
— Зрозумій, ти — наша єдина надія, — вмовляв Вадим. — Ти зрозумій нас правильно. Ми не хочемо сказати, що твої колеги погано проводять розслідування, та хотілося б мати когось, хто справді переймається цією справою.
— Ну, я розумію, але навіть не знаю, чим би міг допомогти. Що вам сказали з приводу того, як просувається слідство?
— Та нічого нам не кажуть, — гмикнув Герман. — Сказали, що то розбій і що поки ніяких зачіпок.
— Якщо немає свідків, відбитків чи будь-яких інших слідів... справа може стати «висяком». Ви кажете, тіло знайшли не на місці вбивства?
— Так, — мовила Галка. Ситуація видавалася їй неприємною. Вона би залюбки не втручалася, хоч і стосувалося це друга її дитинства.
З іншого боку, ніде правди діти... Юрка, хоч і вважався їхнім приятелем, проте насправді давно вже перестав ним бути. Після того, як він колись «кинув» Германа у бізнесі, довіра до нього так і не змогла відновитися. Принаймні з її боку. Та й не тільки Герману тоді дісталося. Вітькові теж, оскільки він саме приєднався до двох приятелів у співволодіння оптовим складом канцелярії.
На той час Герман уже кілька років жив у Києві й устиг більш-менш налагодити бізнес з доставки їжі. Маючи гроші, вирішив вкласти їх у ще один напрямок — канцелярію. Оскільки в маленькому місті все дешевше, приїхав із цією метою до Рівного. Все налагодив і призначив Юрку керувати, а сам повернувся до столиці.
Справа просувалася досить успішно, аж поки одного дня Германа не звинуватили в ухилянні від сплати податків. Виявилося, що Юрка замість того, щоб робити внески в податкову та пенсійний, почав віддавати кредит, який узяв на цю справу. За два роки все викрилося. Їхній, такий успішний від самого початку бізнес захлинувся. Для всіх це був ніби удар ножем у спину від найліпшого друга. Хоча чому «ніби»? Таки удар у спину. Справа навіть набула розголосу в місті. Вітька не встиг багато вкласти, а от Герман... І головне навіть не те, що хлопці втратили велику суму грошей. Суть у тому, що все було зареєстровано на Германа. Йому ледь вдалося відкараскатися від кримінальної відповідальності. Герман тоді так оскаженів, що всі всерйоз переймалися, аби він не заподіяв чогось колишньому приятелеві. Галка й досі не розуміла, чому раптом Герман з часом пробачив Юрі.
— Це ще більше погіршує справу, — продовжував Льошка. — Все заплутує. Якщо чесно, я навіть сумніваюся, що вбивцю колись знайдуть. Якщо досі не виявили свідків чи якихось зачіпок... Не хочу засмучувати, але... — розвів руками.
— Тобто, шансів немає? — зітхнув Герман.
— Боюся, що ні... Хоч насправді, хтозна. Раптом і виявлять щось.
— А ти міг би час від часу цікавитися, як триває розслідування? — не втрачав надію Вітька.
— Думаю, міг би, — відповів після коротких роздумів, а відтак записав прізвище слідчого, яке продиктували йому друзі. — Нічого не обіцяю, спробую. Раптом що — дам знати.
Далі зустріч минула в обговоренні буденних тем. У Галки відлягло, вона зовсім не хотіла, щоб Льошка брався за розслідування. Вітька та Вадим виглядали не в настрої. Герман нервував. Не втекло від Галки й те, що її київський приятель зітхнув з полегшенням, коли Льошка назвав справу «висяком». У неї майнула думка, що, якби не версія поліції про розбій, Герман цілком міг стати одним із підозрюваних.
* * *
За годину Олексій перепросив і покинув усіх. Герман відчув полегшення, коли той пішов. Від самого початку він розумів, що навряд чи Льошка, навіть за бажання, візьметься за розслідування. Хоча би тому, що це не в його компетенції. Та все одно, коли приятелі напосіли, чомусь стало ніяково. Навіть тітка та її чоловік підтримали цю дурнувату ідею. Тепер він пив третю порцію віскі й відчував, як нерви потроху заспокоюються. Герман розмірковував про те, що хоче він того чи ні, а почате таки варто завершувати. Не в його правилах було «розтягувати задоволення». Найперше він мав намір залагодити все з Олексієм.