Герман продовжував мовчати, лише зрідка хитаючи головою на репліки приятелів. Про що йшлося, він не надто стежив. Натомість уважно роздивлявся кожного. Так, усе змінюється. І люди, що біля нього, теж. Відчуття, що від їхньої, колись такої щирої дружби не лишилося й сліду, не полишало. Навіть він змінився. Так, вони всі й досі спілкуються, й усе виглядає, мов колись. Та в якийсь момент Герман збагнув, що все це — лише омана. І зараз він уже не може почувати себе комфортно поряд із ними. Він навіть не може почуватися в безпеці у власній родині.
І чому його друзі й тітка з дядьком так напосіли на те, аби залучити до розслідування «перевірену» людину? Вони не вірили, що Юрку пограбували? Усвідомлення того, що в обох смертях винен хтось із найближчого оточення, все більше примушувало закипати кров.
«І щоразу цій мерзоті все сходить з рук».
Герман так і продовжував ретельно вивчати обличчя кожного. Внутрішній голос невпинно волав: убивцею може бути хтось із них...
* * *
Поїздка в Грушвицю додала злості. Герман повернувся надвечір у геть поганому настрої, швидко проскочив до власної кімнати. У кухні тітка готувала вечерю, від якої він відразу відмовився. Йому хотілося побалакати з Маргаритою Іванівною, проте Мілана поряд виконувала домашні завдання. Сьогодні дівчинка знову ночувала в них. Йому вкотре подумалося про те, що Тарас із Настею зовсім не дбають про дитину, весь свій час присвячуючи роботі. Вони забезпечували доньку грошима й гуртками, однак Герман вважав, що для виховання цього недостатньо. У тому, що дівчинка росте балуваною й ласою до грошей, сумнівів не було. Герман зрозумів це по тому, як Мілана роздивлялася його одяг, коли вперше побачила.
«Ну, так, яким може рости дитя, коли його виховує бабця, яка понад усе на світі любить гроші?» — гмикнув подумки.
Його ж дядько, як на те, поїхав у відрядження, тож з ним теж не вдалося поспілкуватися.
Герман відкрив опцію «Нотатки» у смартфоні й швидко надрукував:
Основні фігуранти справи:
Марія
Тітка
Геннадій
Тарас
Настя
Вітька
Вадим
Галка
Богдан
Хтось із них вбивця.
* * *
Цієї ночі Герман спав зовсім погано, а о третій прокинувся й зрозумів, що вже не засне. Його знову мучили кошмари.
«Коли ж усе це закінчиться? Якби то все згадати!»
Втомлено потер обличчя. Через неприємні сни він весь спітнів, серце шалено калатало. Герман відігнав нав’язливі думки.
«Потрібно зайнятися справою».
Сів у ліжку, взяв зі столу мобільний і вкотре перечитав список підозрюваних.
Він би ще -надцять років не повертався в цю кляту родину, якби не дзвінок Юрки. Певно, приятель і досі відчував свою провину за колишній промах, тому й вирішив про все повідомити. З іншого боку, будь-яка нормальна людина вчинила б так само.
Юрка просив приїхати якомога швидше, деталі телефоном розповідати не схотів... Марія, тітка, Геннадій, Тарас, Настя, Вітька, Вадим, Галка, Богдан. Хтось із цих людей вбив його сестру. І багато років усі думали, що то самогубство. А коли Юрка дізнався правду, відразу вбили й його.
І якщо вбивця знає, що Герман в курсі, то й на нього можуть полювати.
Герман знову потер обличчя. Ну, не вірив він, що смерть Юрки — випадковість. Убивство досконало обміркували та реалізували. Так, що навіть ніхто й не запідозрить, що винен хтось зі своїх. Усе зроблено так само, як і кілька років тому з Ірою: якби не знахідка Юри, причина її смерті лишилася б таємницею назавжди. Ну, що ж, принаймні за це Юрці можна подякувати.
У темряві підійшов до вікна. Ліхтар яскраво освітлював подвір’я. Накрапав дощ. До сусіднього будинку під’їхало таксі. Чоловік та жінка вийшли й, не поспішаючи, зайшли до під’їзду. Машина відразу рушила, й знову стало тихо.
Чи могла то бути тітка? Так, Юрку вона не любила.
А зовсім недавно той несподівано ближче зійшовся з Тарасом, хлопці почали планувати входження Юрки в бізнес. Знайома історія. Як тільки Тарас міг на таке згодитися після невдалого досвіду Германа? Герман, хоч і помирився з Юркою, проте й досі відчував неприязнь. Десь глибоко в душі він навіть радів, що Юрки не стало. Іноді йому здавалося, що він і сам залюбки би розправився з другом дитинства. Надто підло колишній приятель повівся із ним. Звісно, Юра не планував підставляти Германа. Принаймні божився, що після того, як віддав би кредит, відразу б сплатив усі податки, просто не встигнув. Хтозна.