Герман не сумнівався, що сестрі би й на думку не спало шкодувати за невтіленою в життя кар’єрою, якби стосунки з Богданом виправдали сподівання. Її чоловікові, як виявилося, усього-лишень заманулося завоювати увагу неприступної дівчини, одружитися з нею і хизуватися перед друзями реалізованим життям: дружиною-красунею та успішною кар’єрою. Без сумнівів, цей чоловік отримав усе, чого бажав.
Герман зітхнув і стомлено опустив плечі. Ну, й що тепер робити? Йти до Богдана — не варіант. З чим? Що Герман скаже свояку? Постоявши ще якусь мить у нерішучості, він почимчикував геть із території лікарні.
У маршрутці його мучило тільки одне питання: ЯК можна змусити когось покінчити життя самогубством за допомогою снодійного??? Зв’язати руки-ноги, затиснути носа й так змусити розтулити рота? Виглядає жорстоко, проте навмисне вбивство не може бути не жорстоким. Якби Богдан у такий спосіб змусив її випити таблетки, на тілі мали б лишитися синці чи сліди від мотузки, хіба не так? Гіпноз? Та ні. Звідки Богдан міг таким володіти? Та й не вірив Герман у подібні речі.
Навіть якщо припустити, що то міг бути й не Богдан... Треба неодмінно зрозуміти, як вбили Іру. Чи можна людину навмисне довести до самогубства? Так, про щось таке Герман колись чув. Він глянув у вікно: до виходу з маршрутки лишалося ще кілька зупинок. Дістав мобільний і ввів запит у пошуковику.
У перших кількох статтях не було нічого цікавого. Як стверджували автори, людину можуть довести до самогубства жорстоке ставлення, погрози та приниження гідності. Герману було важко уявити, щоб Богдан, скажімо, жорстоко поводився з дружиною. Ні, не тому, що вважав його не здатним на це. Якби Богдан бив її чи, приміром, морив голодом, це би однозначно помітив судмедексперт. Погрози? Та чим він міг їй погрожувати? Приниження гідності? Це видавалося більш правдоподібним. З іншого боку, характер Іра мала доволі сильний і приниження гідності... чи це би з нею спрацювало?
Найбільше Германа зацікавила зовсім інша стаття. Ця версія мала право на життя. У ній ішлося про те, що самогубство можуть спричинити певні ліки, які мають здатність впливати на психічний стан. Це й справді виглядало реальним. Богдану нічого не вартувало прописати Ірі ще щось, окрім «Соннату». Щось таке, що мало здатність погіршити й без того не ідеальний емоційний стан, і, як наслідок, призвести до суїциду. З іншого боку, експертиза мала би встановити вживання подібних медикаментів. Хіба ні? Чи хтось перевіряв це під час розтину? Чи взагалі можливо це перевірити? Герман замислився.
Тим часом маршрутка під’їхала до потрібної зупинки. За десять хвилин Герман замисленим заходив у квартиру. Та хід його думок несподівано перервали.
Вдома на нього чекали серйозні неприємності.
* * *
Грушевський-старший повертався з відрядження в Луцьку. Саме в цьому місті він знайшов непоганий склад, у якому можна купувати речі для стокового відділу. Він звик у бізнесі все найважливіше довіряти самому собі, тому й поїхав власною персоною. Директор теж мав супроводжувати, проте в останній момент повідомив, що зліг із температурою. Відкладати важливі справи Геннадій не любив, тому вирушив сам.
Нині він задоволений повертався додому. Речі йому сподобалися, і він уже навіть устиг оформити перше замовлення. Єдине, що зараз турбувало: чому Рита не відповідає на дзвінки? Першого разу він телефонував ще годину тому, щоб порадитися. Друга спроба теж завершилася невдало. Що не так?
Геннадій телефонував і до невістки, проте Марія сьогодні не спілкувалася зі свекрухою, тому пояснити, чого та не бере слухавки, не змогла. Після приїзду до Рівного він планував спершу пообідати у «П’яно П’єно» — затишному закладі на вулиці з надзвичайно влучною для нього назвою: Тиха. Інколи він любив посидіти десь, де мало відвідувачів, аби впорядкувати думки в голові. Дружині про це не розповідав. Вона би цього не зрозуміла.
Геннадій невдоволено постукав пальцями по керму.
Інтуїція підказувала, що щось не так.
«Ну, що ж, доведеться відкласти обід в італійському ресторанчику», — зітхнув. Хвилювання наростало.
* * *
Вдова Антона Грушевського підійшла до дзеркала. В руках вона тримала два вішаки з сукнями. Спершу приклала до себе один, відтак другий.
— Як знадобиться допомога — кажіть! — попередила продавчиня.
— Так, звісно. Спасибі! — відгукнулася Марія з примірочної, повісила сукні й почала роздягатися.