Їй, як і свекру, не вдалося поспілкуватися з Маргаритою Іванівною.
«Цікаво, чим же так зайнята свекруха? Та й Герман мав би бути вдома. Гукнув би, якби вона не чула дзвінка. Хоч година не така й рання — може, він куди чкурнув».
Думки її вкотре повернулися до питання про те, які справи тримають цього чоловіка в Рівному. Мету свою — пом’янути Антона — він досягнув, а отже, мав би повернутися до столиці.
«Цікаво, тільки мені на думку спадає це логічне питання, чи хтось усе ж таки теж над цим замислювався?»
Якусь мить Марія вирішувала, яку сукню приміряти першою. Погляд упав на синю від українського виробника. Останнім часом вітчизняний одяг став досить непоганим, а головне — він дешевший. З її фінансовими проблемами не лишалося нічого іншого, як економити. Ця ситуація дратувала, проте що вона могла вдіяти? Антон лишив певний спадок, але гроші закінчувалися. А криза в країні пришвидшувала виснаження фінансових запасів. Свекор та свекруха час від часу допомагали, але не так часто, як хотілося б. Її коханий теж давав гроші, проте з його статками... пристойним матеріальним забезпеченням це не назвеш.
Уважно роздивилася себе в дзеркалі. Відтак заходилася міряти іншу. Бежева коштувала дорожче, проте й виглядала симпатичніше. Виробник — Польща.
— Все гаразд? Може, покажетеся? — почула знову голос продавчині.
— Ні-ні! Все добре. Дякую! — Марія ненавиділа, коли продавці чіплялися з порадами. Для неї то скидалося не на поради, а нав’язування.
Марія зітхнула. Бежева подобалася їй більше, проте фігуру краще підкреслювала синя. Ще одним плюсом синьої стала ціна. Довго не думаючи, Марія обрала ту, яка виявилася вигіднішою й для іміджу, й фінансово.
* * *
— Ти дзвонила на оптовий? — гукнув Тарас до дружини.
Настя була в сусідньому кабінеті — невеликій кімнатці, яку переобладнали під кухню ще багато років тому, коли їхня справа пішла вгору. Тоді для офісу вдалося взяти інше, більше приміщення.
— Що? — не почула та.
— Що ти там робиш?
— Грію обід у мікрохвильовці, а що? — Настя не втрималася й прийшла до чоловіка.
— Ти на оптовий дзвонила? — гаркнув він.
— Ще не встигла. Не кричи!
Настя вкотре подумала про те, що Тарас сьогодні весь день не в гуморі. Особливо після того, як вранці поспілкувався з матір’ю. Про що вони з нею говорили, чоловік так і не розповів. Після розмови він спохмурнів ще більше й зовсім не міг сконцентруватися на роботі. Така поведінка починала дратувати.
«Ну, нічого, не вперше», — ще одна марна спроба себе заспокоїти.
У двох сусідніх офісах працівники приймали замовлення. Ще кілька людей перебували на складі: показували клієнтам товар. Їй лише бракувало, щоб підлеглі та клієнти чули їхні сварки. Настя вирішила повернутися на «кухню», якнайдалі від розлюченого Тараса.
Продажі будівельних матеріалів узимку падали страшенно. Цього року подружжя вирішило наважитися на нововведення: каміни. І не прогадали. Відкривши новий напрямок на своїй, хоч і невеликій, а проте вже розкрученій фірмі, вони змогли вийти на непоганий рівень продажів. Особливо зараз: у час, коли ставало зимно й наближалися новорічно-різдвяні свята.
Мікрохвильовка запищала, сповіщаючи про те, що їжа готова. Кухня на роботі неабияк рятувала. Часто Насті з Тарасом доводилося проводити в офісі навіть вихідні. Благо, дідусь та бабуся з боку чоловіка могли подивитися за дитиною. Батьки Настині жили в Нетішині, тому з малою допомагали не часто. Мілана лише їздила до них на канікули.
— Коли ти зателефонуєш на склад? — Тарас налякав її, несподівано з’явившись на кухні.
— Візьми й сам зателефонуй, — відрізала.
— Ти це мала зробити ще годину тому.
— Знаєш, за той час, що ти тут обурюєшся, вже би міг сам їм зателефонувати. Зрештою, в мене не десять рук.
Тарас гмикнув і вийшов. За кілька хвилин з кабінету чоловіка почулася розмова: він таки зателефонував сам. Якийсь час Настя дослухалася до діалогу, проте скоро її відволік працівник, що повернувся з клієнтом зі складу — нове замовлення на камін.
«Чудово. Справи просуваються».
Настя знову дослухалася до розмови чоловіка з оптовиком, але саме в цей момент Тарас зачинив двері.
«Дивно: звички зачинятися в нас ніколи не було. Він таки сьогодні сам не свій. Хоча чому тільки сьогодні? Від дня смерті Юрки».
Таким неспокійним Настя бачила свого чоловіка тільки двічі: коли покінчила самогубством його кузина Іра, і коли загинув Антон.
Так, вона теж почувалася пригніченою через вбивство Юри. Тим паче, останнім часом вони втрьох більше спілкувалися. Свекруха була не в захваті від цього, а проте самій Насті Юра здавався доволі приємним. Так, припустився він колись помилки. Ну, з ким не буває?