«То, певно, настрій такий невеселий», — раптом знайшла пояснення, відтак пришвидшила ходу й уже за кілька хвилин сідала в маршрутку.
А проте відчуття чужого ворожого погляду не відпускало її, аж доки вона не переступила порогу квартири Тоні.
* * *
— Йой! Дякую! — вигукнула Тонька, всміхаючись.
Аліна простягнула щойно куплену плитку шоколаду: неввічливо приходити в гості з порожніми руками, навіть до найкращої подруги.
Вони обійнялися.
— Стас на роботі? — запитала Аліна, взуваючи капці.
— Так, він сьогодні на добу. Заходь на кухню. Я тут саме завершую.
Подруга допомогла роздягнутися й завела Алінку в маленьку, проте затишну кухню.
Вони приятелювали вже кілька років, відтоді, як познайомилися у спортзалі.
— М-мм! — вихопилося в Аліни, щойно вона помітила торт, над яким чаклувала Тоня.
— Що «м-мм!»? — весело всміхнулася висока брюнетка з красиво підфарбованими очима. — Ми будемо їсти он той, — вона вказала на шоколадний смаколик на столі. — Цей я Стасу приготувала на замовлення, — знову всміхнулася. — Сирний. Він його обожнює.
— О-о-о! А цей взагалі красунчик! Я не проти шоколадного, — з усіх солодощів їй до вподоби був саме шоколад, тож вона швидко забула про спечений для вибагливого чоловіка пиріг.
— Сідай, зараз приготую чай.
Аліна послухалася.
— Ти, як завжди, зелений? Смакам не зраджуєш?
Аліна радісно закивала головою. До неї на лавку стрибнула Анфіса — одна з трьох кицьок Тоньки. Проте тварина тільки на мить затримала свій погляд на гості, більше цікавлячись тим, що на столі.
— Вони голодні. Треба погодувати, — пояснила Тоня, киваючи в бік двох інших, які теж забігли поцікавитися, хто прийшов. Ну, й заразом поїсти.
Приготувавши чай і поставивши перед Алінкою величезну кружку з цим напоєм, Тоня вийняла з морозилки заморожену свинячу нирку й відправила її в мікрохвильовку. Ще за кілька хвилин коти вже їли, а подруги всілися зі смаколиком та чаєм, аби вдосталь набалакатися. Бачилися вони рідко — в кожної робота й купа різних справ.
— Що там у тебе новенького? — поцікавилася Тоня, водночас пригощаючи шматочком торта кішку-британку.
— Гм.. важко відповісти, — почала Алінка. — Ніби нічого такого.
Про поганий настрій, який усе більше долав її, вирішила не розповідати. Навіщо «грузити» людину? Та й хіба зміниться щось від того, що вона виливатиме на когось свої проблеми? Головне — зараз не одна. Просидить тут до самісінького пізнього вечора, а потім прийде додому й просто завалиться спати, не маючи сил думати про все те, що сталося. Тривожні думки відступають, коли надто стомлений. Щоб швидко заснути, потрібно бути добряче змореним. Уранці знову на роботу — на цілий день, а завтра ввечері... а ввечері можна почимчикувати до спортзалу.
— Що там той чувак? Телефонував?
— Телефонував, — знехотя відповіла Аліна. — Але я тоді не могла говорити, а потім узагалі мамин телефон вимкнула. Тож чи робив він ще спроби, я не знаю. Свій номер я йому не давала, — стенула плечима.
— Він усе-таки тобі не сподобався? — Тоня обхопила гаряче горнятко обома долонями — в помешканні холодно. Опалення ще не ввімкнули, а квартири старого панельного будинку не могли похизуватися теплом.
— Ти знаєш, не те, щоби не сподобався... Можна було би й продовжувати спілкуватися. Але мені якось все одно. Останнім часом якась така байдужість дивна. Чи то відчуження. Навіть не знаю, як пояснити. Ну, словом, час покаже. Може, колись... — зненацька їй пригадалася фотографія молодого чоловіка з пам’ятника на кладовищі.
«Щось у ньому таки є. Можна було б і справді закохатися...» — Аліна на якусь мить замріялася.
— Про що замислилася?
— Та так, ні про що, — дівчина втомлено всміхнулася, відганяючи від себе думки про незнайомця.
Тонька по-доброму подивилася на гостю. Вона чудово її розуміла: знала, що минулі три роки видалися добряче важкими для неї й потрібен час, аби від усього відійти.
— Давай, я дам тобі спробувати ще сирного, — вона встала й врізала шматок. — Думаю, Стас нам пробачить, якщо ми трішки скуштуємо його скарб.
Коти відразу заворушилися: розуміли, що господиня зараз матиме справу з їжею.
За мить Тонька поставила на столі тарілочки з новим смаколиком, не забувши пригостити й кицьок. Щоправда, тільки дві з них прийняли частування. Анфіса ж від нього відмовилася.
— Нічого собі в тебе коти! — вигукнула Аліна. — Не перестаю дивуватися. Ще ніколи не бачила тварин, які люблять солодке, — засміялася вона.