Після смертей Іри, Антона та Юри Настя теж страшенно переймалася, проте Тарас у всіх трьох випадках, здавалося, не просто нервував.
«Складається враження, що він чогось... боїться?» — новий здогад буквально ошелешив Настю.
* * *
Герман забіг до квартири й, швидко роззувшись, подався до своєї кімнати. Шлунок уперто нагадував про пропущений сніданок. Кинув погляд на годинник: лише десята, а відтак удосталь часу для того, щоб поїсти та повернутися в поліклініку до кінця прийому Богдана. Навряд свояк зміг би приділити йому достатньо часу на роботі, тому навіть ліпше було б зачекати на нього біля кабінету в кінці зміни.
І чому йому це відразу не спало на думку? Герман насупився, коли збагнув, як сильно хвилювання позначається на його здатності ухвалювати виважені рішення.
— Ти чуєш мене чи ні? — якось зовсім несподівано долинуло до нього тітчине гукання, щойно він зачинив за собою двері кімнати.
— Що? — Герман визирнув, усе ще перебуваючи в полоні власних думок, проте краєм свідомості вже зрозумівши, що не відразу почув її звертання.
— З тобою хочуть поговорити.
Тітка виглядала дивно. Серйозна й дуже бліда.
— Хто? — Герман нашорошився.
Маргариті Іванівні відповідати не довелося: за її спиною з’явився незнайомець. І хоча він був у штатському, Герман інстинктивно здогадався: поліція. Він знехотя вийшов назустріч небажаному гостеві. Приховуючи хвилювання, привітався. Подумки кузен Антона проклинав свою халатність. Те, що до нього рано чи пізно заявиться поліція, він зрозумів давно. От тільки так і не підготувався належно до допиту.
Хай там як, а відступати було нікуди.
— Журавський Герман Вікторович? — уточнив чужинець після обміну вітаннями. — Мені необхідно з вами поспілкуватися у справі вбивства громадянина Юрія Мучинського. Бажано наодинці. Перепрошую, — звернувся він до Маргарити Іванівни.
— Ні-ні, все гаразд. Я все розумію, — Маргарита Іванівна натягнуто посміхнулася й залишила чоловіків, попрямувавши на кухню.
Обличчя її було чорніше грозових хмар.
— Де ми можемо з вами поспілкуватися?
Тон поліцейського не додавав оптимізму. Він балакав, як усі працівники військових та контрольних служб: офіційно й без натяку на посмішку.
— Можемо поговорити в мене. Будь ласка, — Герман запросив до кімнати.
— То що ви хотіли у мене запитати? — поцікавився Герман, щойно зачинив двері. — Прошу, сідайте. Ми, здається, вже з вами бачилися? — запитав більше для зав’язки розмови, оскільки вже пригадав, де зустрічав гостя.
Нічний кошмар, який уже добрих два тижні не давав спокою, втілився в життя: по нього прийшли.
А він виявився не готовим.
— Так, я вже вас допитував, коли ви з друзями приходили на впізнання тіла, — оперативник не подякував за проявлену гостинність, проте прийняв запрошення сісти. — Моє ім’я Андрій Кондратюк, — нагадав поліцейський.
Герман підняв жалюзі. Вранці, поспішаючи, геть забув це зробити. У кімнату ввірвалося денне світло.
— Які взаємини були в вас з убитим?
— Нормальні цілком відносини, — стенув плечима Герман. — Ви минулого разу мене про це запитували.
— Запитував, — коротко відповів гість. — Проте ви не все розповіли, — чоловік вперіщив у Германа свій грізний погляд.
Добра половина його волосся вже посивіла, проте при цьому він не видавався старим. Герман дав би йому сорок із лишком. Доволі високий та кремезний. І жартувати з таким не слід.
— Ні, я таки розповів вам усе. З Юрою ми мали доволі непогані відносини, — сів навпроти.
— Як можуть бути непоганими відносини з людиною, через яку колись ледь не потрапив до в’язниці?
Герман певний час дивився на оперативника мовчки, врешті-решт поцікавився:
— Хто вам про це сказав?
— Ніхто. Я перевірив минуле кожного зі знайомих вбитого. Про вас знайшлася цікава інформація. Яку ви, до речі, приховали. А це, знаєте, протизаконно. Надання завідомо неправдивих показань, стаття 384-та Кримінального кодексу України.
— І що, у моїй справі так і було написано: «мав погані взаємини з громадянином Юрієм Мучинським»?
— Обійдемося без уїдливості. Мова йде про вбивство.
Я би на вашому місці поставився до цього серйозно, — в очах поліцейського спалахнули ворожі вогники.
Герман зітхнув:
— У нас колись був конфлікт, але ми його вичерпали. Кожен підтвердить це. Запитайте в кого хочете, — повів плечима.
— Де ви були в ніч вбивства, з вісімнадцятого на дев’ятнадцяте листопада?
— Про це ви мене теж запитували, — замість відповіді відказав Герман, спітнівши від напруги.