Так, немов померлий щось замислив і радів, що вона таки прийшла.
Алінка злякалася, але повернутися, не дійшовши п’ятдесят метрів, — це виглядало б по-дитячому.
«Ну, й чого ти боїшся? От, дурна! Надивилася фільмів жахів, тепер вигадуєш казна-що!»
Ось уже стало видно нові поховання — ті, які ще без пам’ятників. Аліна уважно вдивлялася, переймаючись, аби не проскочити. Таке не раз траплялося з нею вдень, зараз могло трапитися й поготів. Як на те, найближчий до могили ліхтар виявився вимкненим, й останній десяток метрів вона добиралася у суцільній темряві.
«Ніколи більше не прийду сюди в цю пору!»
Ось вона вже дісталася могили, яка свого часу привернула увагу не менше, ніж Антонова. Коли вперше помітила її, не відразу второпала, що ж їй здалося незвичним. Лише пізніше зрозуміла: від усіх вона відрізнялася відсутністю хреста.
Нараз у темряві попереду почувся шум.
Аліна спинилася. Вона навіть не встигла злякатися, як хтось кинувся на неї...
* * *
Він проклинав усе на світі. І себе найбільше. Ну, як так можна було на рівному місці затягнути собі зашморг на шиї!? Поліції нічого не вартує перевірити його присутність у «Лагуні» тієї п’ятниці. І тоді оперативник неодмінно повернеться по нього. Проте вже не з порожніми руками, а з повідомленням про підозру8.
Як виявилося, Богдан на роботі так і не з’явився. Оговтавшись після візиту поліції, Герман подався в поліклініку, де йому повідомили, що на прийомі лікар інший, оскільки «Богдан Давидчук занедужав». Не гаючи часу, Герман поїхав до Боді, проте свояк дверей не відчинив. Сусід сказав, що бачив, як той напередодні ввечері кудись ішов, але додому так і не повернувся. На запитання, звідки він знає, що не повертався, чолов’яга пояснив, що лікар обіцяв оглянути його малого, коли повернеться, проте так і не зателефонував — ні вчора, ні сьогодні за цілий день. Приземкуватий пан продовжував патякати про те, що така поведінка не характерна для Богдана, адже до пацієнтів той завжди ставився уважно.
Останній аргумент найбільше переконав Германа. Хто-хто, а Бодя ніколи не відмовлявся підзаробити. Причому, чоловік його сестри уважно ставиться радше не до пацієнтів, а до грошей, що їх платять люди, які звертаються до нього поза межами поліклініки. Щоправда, вирішив не казати про це сусідові, натомість подякував і пішов. Не дуже хотілося домовлятися про зустріч телефоном, але він все-таки дістав мобільний і набрав свояка. На його дзвінки той теж не відповів. Герман зв’язався з тіткою і перепитав, чи номер у Боді не змінився. Ні. Той самий.
— Германе, все гаразд? — стурбовано уточнила Маргарита Іванівна. — Що хотів від тебе поліцейський? Ти пішов сам не свій. Де ти? Коли будеш?
— Тьотю, все добре, не хвилюйся. Він просто хотів уточнити деякі моменти. Я зайшов до Богдана, але його немає вдома, на дзвінок він теж не відповів. Мені спало на думку, що він міг змінити номер.
— Ні, номер у нього той самий. Він, певно, на роботі, Германе. На прийомі Богдан часто не бере слухавку. Йди додому.
Щось у цьому наполяганні повернутися додому його насторожило.
— Ще маю деякі справи. Скоро вже буду.
— Які ще сп...
Герман не дослухав. Чи це раптом не тітка розповіла поліції, що вони з Юркою мали колись конфлікт? Хтось мусив це зробити. Не могла поліція довідатися про це зі справи.
Багато років тому, за порадою адвоката, Герман не розповів про незареєстрованих працівників, себто Юрку та Вітька, інакше всім трьом могли інкримінувати попередню змову групи осіб, а це вже серйозніше. Крім того, тоді би випливло, що хлопці теж не платять податки і є незаконними працівниками. Все це значно ускладнило б ситуацію. Складом канцелярії офіційно займався лише Герман.
Засновуючи фірму, Герман мав намір спершу оформити Юрку, проте дядько переконав цього не робити, щоб менше платити податків. Герман неодноразово пошкодував про це, коли йому висунули обвинувачення. Отож Юра в справі не фігурував. Геннадій допоміг знайти хорошого адвоката, й усе вдалося залагодити. Щоправда, бізнес довелося продати за безцінь, але тих грошей вистачило, щоб заплатити штраф.
То хто ж розповів оперативнику про конфлікт?..
Додому Германові йти не хотілося і решту дня хлопець провів, блукаючи містом. Тривожні думки чимраз сильніше набридали, витісняючи всі інші. Як швидко поліція перевірить його алібі? Спроби згадати, що ж він робив тієї фатальної години, виявилися абсолютно марними.
А що як... Таке йому теж спадало на думку, проте щоразу Герман відмовлявся в це вірити. Не міг же він і справді напідпитку вбити колишнього друзяку?