«Щось не так. Дядько й Аліна знайомі?»
У голові вирувало безліч думок. Скажімо, якщо знайомі, то чому не привіталися? Чому Геннадій знітився, коли помітив, що Герман спостерігає за ним? Спершу Герман запідозрив, що Аліна могла би бути коханкою Геннадія. Проте швидко позбувся цієї божевільної думки, оскільки знав: дядько ласий до грошей, а не до інших жінок. Вони з тіткою міцна пара, незважаючи ні на що.
Потім йому спало на думку, що Аліна опинилася там, бо планувала відвідати могилу Антона. Відтак запідозрив, що вона — та сама коханка, про яку колись пліткували в родині. Якби Аліна й справді виявилася коханкою, це все одно ніяк не допомогло би Герману в розслідуванні вбивства сестри. А проте на той момент знайомство з нею стало єдиною можливою зачіпкою — після смерті Юри він навіть не уявляв, як діяти. Все, що тоді міг — обережно придивлятися до кожного, хто так чи інакше втягнутий у справу. Адже неможливо поводитися невимушено після того, як зовсім недавно вбив людину. Чи можливо?
Бо на перший погляд усі видаються абсолютно такими, як завжди.
Спілкування з Аліною не допомогло підтвердити чи спростувати здогад про її таємне знайомство з Геннадієм чи Антоном.
«Або ж вона майстерно все приховує, або ж вони незнайомі».
З одного боку, Аліна розпитувала його про кузена ще на першій зустрічі, з іншого — дівчина поводилася так, ніби справді не знала нікого з його родини. Та й не нагадувала вона йому ту, яка зв’язуватиметься з одруженим. Хоч кохання — штука підступна. Заради цього почуття не одна людина відступила від своїх життєвих принципів.
Коли Герман запитав Маргариту Іванівну, вона рішуче заперечила, що її син міг зраджувати дружині. Попри це – Герман не сумнівався, що тітка чогось не доказала. Обережне розпитування Марії теж нічого не дало. Дівчина тільки недобре глянула на нього, проте нічого не сказала. Галка заявила, що ніякої зради не було. Вітю Герман вирішив не питати, він був переконаний: Антон не розповів би йому через невміння того тримати язика за зубами. Вадим і Тарас теж не змогли допомогти Германові в цьому питанні.
«З іншого боку, навіть якби Аліна виявилася тією загадковою коханкою Антона, до чого тут Іра? Та й вбивство сестри сталося раніше. Аліна Іру не знала».
Так Герман сидів, насуплено розмірковуючи й попиваючи алкоголь. Аж поки не виснував, що єдиним по-справжньому реальним підозрюваним досі залишається Богдан. Мотив та можливість здійснення злочинів мав лише він.
Герман укотре кинув погляд на годинник: пів на десяту. Знову зателефонував Аліні.
«Відсутній зв’язок. Куди, в біса, поділася ця дівчина?!»
Глухо гримнули вхідні двері. Герман увесь спітнів, коли побачив поліцейських. Він схилив голову й затулив чоло рукою, вдаючи, що зосереджено читає щось у телефоні. Двоє патрульних пройшли повз. Тільки зараз Герман почув п’яні крики, які долинали з глибини закладу: хтось дебоширив. Виявилося, поліціянти приїхали за викликом.
Герман не став чекати, доки його помітить. Швидко розрахувався й подався геть.
* * *
Після теплого пабу вогкість вулиці видалася йому особливо огидною. Перед Германом постало цілком логічне питання: куди податися? Він розумів, що в готелях проситимуть паспорт — якщо його вже шукають, можна «спалитися» відразу.
«А може, не ховатися? Піти до Кондратюка й усе розповісти? Але що розповідати? Що так напився, що не пам’ятаєш, де був у ніч вбивства людини, яку, власне, мав мотив позбавити життя?»
Чи повірять йому, що не вбивав, після того, як збрехав про алібі? Ба більше: чи довірятимуть людині, яка колись мала проблеми з законом? Та й про свій конфлікт із Юркою він не повідомив на першому допиті, хоч його й запитували про стосунки з убитим. З іншого боку... навіщо йому вбивати після того, як вже все давно загуло? Хай там як, заперечити неприязнь до цієї людини він не міг. Після тієї ситуації вони спілкувалися вкрай рідко. Юрка вимолив у Германа й Вітька пробачення, проте неприємний осад після підлого вчинку так і не зник.
Куди ж піти? Герман озирався. Повз, по Соборній, проїхала патрульна машина, освітлюючи блакитними вогниками нічне місто. Він інстинктивно зіщулився й затамував подих. Щоразу йому ввижалося, що то по нього.
Герман хотів було забігти в підземку, як зненацька зір уловив знайому постать. Чоловік, неймовірно схожий на Богдана, завернув за театр, у напрямку базару.