Час ніби зупинився. Десь угорі відчинилися двері й він почув, як хтось прощається: то були голоси літньої жінки та чоловіка. Відтак швидкі кроки попростували донизу, орієнтовно, з третього поверху.
«Ну, давай! Швидше!» — про всяк випадок Герман щільніше натягнув каптура й опустив голову, ховаючи обличчя.
Серце калатало, погрожуючи вирватися з грудей, Герман майже не дихав.
«Ну, давай!»
Нарешті ліфт дістався першого. Проте старий підйомник не поспішав відчинятися.
Невідомий дістався середини між першим та другим поверхами — Герман зціпив зуби від напруги. Коли нарешті двері ліфта повільно почали розчинятися, Герман не повірив власним очам. Кулею заскочив усередину й вибрав потрібний поверх. Кабіна заскрипіла й повільно зачинилася.
Чоловік, який неусвідомлено мало не до смерті налякав Германа, байдуже глянув у бік підйомника, а вже за якихось пів хвилини опинився на вулиці.
* * *
Коли двері ліфта з гуркотом відчинилися, він побачив суцільну темряву. Спочатку це його неабияк шокувало.
«Неприємний початок...» — Герман підсвітив смартфоном, тихенько вийшов. Відразу перевірив, чи не ховається хтось на сходах, що ведуть на дах. Нікого. Горище виявилося замкненим.
Аліна мала рацію: квартира була опечатана. Герман ввімкнув на мобільному ліхтарик, знову вдягнув чорні рукавички, які знімав, аби активувати функцію. Уважно роздивився вхід.
З одного боку, відчинити допотопні двері Юрки зовсім не складало для нього проблеми. Підлітками вони з Антоном задля забави не раз зламували замки в гаражах-черепашках і навіть не гребували квартирними дверима вдома, як в Антона, так і в Германа.
Тоді люди ще користувалися простими замками, і хлопчаки чудово справлялися зі шпилькою чи відмичкою. Це тривало доти, доки одного разу батько Антона так розсердився, що навіть погрожував віддати обох до військового ліцею, аби їх там навчили «розуму». Маргариті Іванівні й мамі Германа заледве вдалося відмовити його.
Після того випадку хлопці припинили хуліганити, а проте Герман і досі прекрасно пам’ятав, як потрібно діяти. Для нових, нині модних, броньованих дверей його компетенції би не вистачило. Дякувати Богові, Юрка ніколи не був заможним, тож перед Германом «красувався» замок ще радянських часів.
Те, що треба.
На поверсі панувала тиша, лише від сусідів лунав звук ввімкненого телевізора. Герман вагався. Якщо зірвати стрічку — завтра це неодмінно хтось помітить і повідомить правоохоронцям. З іншого боку: то й що?
Герман рвучко зірвав поліцейську стрічку, дістав з кишені шпильки, позичені в Аліни.
Тиша. Лише стукіт власного серця і той самий телевізор.
Минуло хвилин п’ять, і обидва замки без проблем піддалися. Ступаючи до помешкання, Герман уважно дослухався. Тільки зверху на горищі почувся короткий слабкий шум, подібний до того, який створюють пацюки.
«Заспокойся, Германе, там замкнено».
Він швидко ввійшов і зачинив за собою двері. Все ще підсвічуючи телефоном, роздивився. Світло Герман вирішив не вмикати, аби не привертати зайвої уваги з вулиці. Роззувся, щоб не лишати сліди від брудних підошов, і неквапливо рушив, роззираючись.
«Так, поліція, проводячи обшук, попрацювала добре», — в квартирі панував справжній розгардіяш.
Герман вкляк, коли його вразила несподівана думка: а що, коли це не поліція? Що, коли тут уже побував вбивця й тепер нотатник у нього?
У кімнаті Юри теж копирсалися, не вельми церемонячись. Під ногами валялися книжки, зім’ятий папір формату А4, одяг. Про всяк випадок Герман підняв кілька аркушів, посвітив на них мобільним. Судячи з тексту та формул — курсак якогось студента чи частина Юркової наукової роботи. Германа охопив відчай: ну, і як у цьому безладі й темряві бодай щось знайти? Проклинаючи все на світі, він наважився ввімкнути світло.
Герман вкляк.
Прямісінько на дивані Юрки лежав Богдан. З широко розплющеними очима, які вже ніколи не заплющаться. З живота стирчав ніж, з рота цівкою стікала кров. Герман ніколи не бачив вбитих, проте щось йому підказувало, що свояка вбили зовсім недавно.
Якусь мить Герман стояв, розгублено витріщаючись на труп. Єдине питання, що мов запис на зіпсутій платівці, раз у раз зринало в голові: як тут узагалі міг опинитися Богдан, якщо вхід опечатаний?
Герман кинувся на балкон зі слабкою надією побачити вбивцю. Але те, що він побачив, змусило його забути про щойно знайдений труп.