Ні миті не вагаючись, Герман зістрибнув з даху.
Розділ 12
Настав ранок, а Герман так і не повернувся. Спершу Аліна хотіла зателефонувати, проте не наважилася. Раптом у недоречний момент? Цієї ночі вона так і не заснула. Весь час її переймала думка, що треба було піти із ним. Не обов’язково вдиратися разом до помешкання, але хоча би постояти «на шухері» на випадок, якщо знадобиться допомога. Та що вже тепер жалкувати?
Ще трохи, і потрібно було рушати на роботу (туди сьогодні зовсім не хотілося). Попиваючи вже вистиглий чай, Аліна не відривалася від екрана мобільного — читала новини. З одного боку, страшенно хотілося бодай щось дізнатися з того, що трапилося вночі (а щось таки точно сталося, якщо Герман не повернувся). З іншого боку, якщо про нього напишуть — отже, впіймали. Або ж, що набагато гірше, вбили. Проте на теренах інтернету не знайшлося жодного слова, яке би стосувалося Германа.
Якщо поліція не впіймала Германа вночі, то це цілком міг зробити вбивця. Від здогадки в неї похололо всередині.
«Але ж... навіщо цьому божевільному вбивати його? Германа розшукують за вбивство Юрки. Справжньому винуватцю злочину це вигідно. Навіщо йому рубати сук, на якому сидить? А якщо Герман настільки наступив тόму на п’яти, що він був змушений розправитися з ним?»
І раптом вона дещо пригадала. Дещо, про що вона геть-чисто забула, хоча не мала на це права. До того ж про це повинен був знати й Герман, але вона не попередила. Вона не розповіла новому приятелю про зустріч із батьком Антона на цвинтарі.
Грушевський-старший неспроста вичікував її на кладовищі, вона не сумнівалася. Ба більше: Аліна була впевнена, що той стежив за нею від самої роботи. Якщо він знає, де вона працює, цілком можливо, що йому відомо й те, де вона живе. Навіщо йому все це?
«Якщо зникнення Германа якось пов’язано з його дядьком?»
Від знервованості вона закрокувала кімнатою туди-сюди. Нарешті, кусаючи губи, підбігла до телефону, знайшла номер Германа й торкнулася кнопки виклику. Голос оператора повідомив, що «Абонент знаходиться поза зоною досяжності». Аліна повторила спробу. Потім іще раз.
Однак усі вони виявилися марними.
* * *
Цього дня Алінка так і не потрапила на роботу. Добираючись на курси, вона вкотре проглянула новини в інтернеті. Аліна не знала точної адреси Юри, проте приблизно орієнтувалася, куди вночі подався Герман. А тепер у новинах сповіщали про вбиту на Коновальця людину. Інформації наразі давали мало, але це не могло виявитися простим збігом. Її мов хтось обухом по голові вдарив.
Алінка гарячково почала хапати повітря, їй раптом стало душно в переповненій ранковій маршрутці. Не розмірковуючи, вона вийшла на найближчій зупинці — біля дванадцятої школи. Якусь мить Аліна просто стояла, не знаючи, в який бік податися і як діяти. Думки роїлися в голові, нагло перебиваючи одна одну. Найбільше шкодувала, що не пішла з ним. Ледь стримавшись, аби не розплакатися, Алінка попростувала, куди очі дивляться. Повз проходили люди, поспішаючи на роботу, проте вона нікого не помічала. Не допомагав оговтатися навіть крижаний вітер, який, ніби з якимсь особливим задоволенням, мало не збивав з ніг.
Кілька хвилин по тому дівчина згадала про роботу. Дістала телефон і відпросилася, посилаючись на погане самопочуття. Директорка не вельми добре сприйняла новину, оскільки Аліна повідомила перед початком робочого дня. Вперше в житті Аліну не зачепила критика. Не встигла вона повернути мобільний до сумки, як той знову озвався. Від несподіванки вона ледь не впустила його з рук.
На екрані висвітилося незрозуміле «Немає номера».
У грудях зажевріла надія. А раптом?
— Слухаю, — відповіла, не вагаючись.
Гучне шипіння примусило її відставити мобільний подалі від вуха.
— Так, я слухаю, — вже не так впевнено відповіла, цього разу передчуваючи щось недобре.
— Я би на твоєму місці не втруча... — моторошний голос на якусь долю секунди зник, його замінив усе той же неприємний хрип. — ...кщо дороге життя.
— Що? Хто це?
Відповіді не пролунало.
Тремтячими руками глянула на екран. Смартфон повідомляв про тривалість вхідного дзвінка — чотирнадцять секунд. Номер не визначився.
Сльози побігли обличчям, Аліна схилила голову, ховаючи погляд від перехожих. Знову попростувала, куди очі дивилися. Раптова думка змусила зупинитися й озирнутися.