* * *
— Може, він уже пішов? — Алінка нервувала.
— Навряд. Як правило, він іде з дому орієнтовно в цей час. Плюс-мінус хвилин двадцять.
Герман раптом піймав себе на тому, що нервово вовтузиться у водійському кріслі. Аліна запитально глянула на нього.
— Все гаразд, — збрехав.
До Рівного він повернувся вночі, а вранці, щойно вставив у смартфон стару сімку, йому зателефонувала Женя: вимагала пояснень. Хто їй про все розповів, йому так і не вдалося довідатися, проте він страшенно радів, що в цей момент уже залишив столицю. Як не намагався — заспокоїти дівчину так і не вдалося. Женя кричала мало не в істериці — не витримавши, Герман кинув слухавку, дістав сім-карту. Він не мав сумнівів, Женя телефонувала ще безліч разів і не здасться, аж поки не побалакає з ним знову.
Герман перевірив, котра година: початок дванадцятої. Вони чекали в машині вже пів години. Про всяк випадок приїхали раніше, хоч Герман майже не сумнівався, що названий дядько так рано не піде на роботу. Його магазин починав працювати з восьмої, Геннадій приходив близько дванадцятої.
До Рівного він повернувся з важезним каменем на серці. У Києві здавалося, що все, що трапилося в Рівному, — всього лиш нічне жахіття. А повернувшись, збагнув: усе тільки починається і якщо йому не вдасться виплутатися — нічого хорошого від майбутнього чекати не слід. Тож Герман визначив головну мету: якщо не впіймати вбивцю, то хоча би знайти докази своєї непричетності.
— Ну, нарешті! — вигукнув Герман, помітивши дядька, щойно той вийшов з під’їзду.
Геннадій тим часом уважно роздивився довкола. Як виглядає машина Германа, він знати не міг, тому йому й на думку не спало, що з чорного фольксвагена гольфа за ним хтось стежить. Сів у свою машину та вирушив.
— Ну, що ж, уперед — ставити всі крапки над «і» в цій історії, — Герман завів двигун.
Їхали вони довгенько. Вже невдовзі Герман зрозумів, що його дядько не збирається на роботу.
— Гм, дивно. Куди це він?
Геннадій проїхав свій магазин ще кілька хвилин тому й направлявся у центр.
— Може, потрібно вирішити якісь питання? Щось у справах магазину?
— Скоро з’ясуємо, — лукаво посміхнувся Герман.
Попри Германові жарти та посмішки, Аліна швидко відчула, що йому зовсім невесело. Навпаки: він шаленіє від люті.
«Сподіваюся, в цьому стані він не накоїть нічого лихого?» — непомітно Аліна роздивлялася зосереджене Германове обличчя. Її новий приятель не зводив очей із автівки родича, на його чолі з’явилися краплинки поту — він недбало витер їх правою рукою.
Хай там як, вона надзвичайно раділа його поверненню: з ним почувалася набагато спокійніше. І не лише через страх перед вбивцею. Вона розуміла, що саме з ним їй вперше в житті тепло й затишно. Аліна не питала в Германа, чому він вимикав телефон, вирішивши довіряти. Хоч глибоко в душі її гриз черв’ячок, що він збрехав, буцімто не має дружини чи дівчини.
Що вона про нього знає?
«Та я навіть не можу зрозуміти, про що він думає».
Алінка здивувалася, коли вранці Герман замість того, щоб зустрітися з тіткою, запропонував улаштувати несподівану зустріч Геннадію. Своє рішення він аргументував тим, що хоче з’ясувати, чому той за нею стежив. На його думку, навіть якщо всі вбивства задумувала тітка, виконавцем мусив бути її благовірний.
За якийсь час тойота Геннадія зупинилася на вулиці 16-го липня. Батько Антона вийшов з автівки й швидко заскочив у якесь приміщення.
— Що там розташоване, ти знаєш? — поцікавився Герман, паркуючи машину.
— Здається, «Вентотто». Піцерія. Доволі популярна, — вона ледь не додала «і шалено дорога», але вчасно стрималася.
Це для неї вона дорога, не для Германа.
— Лишайся в машині, — скомандував Герман і, не гаючи ні секунди, подався за дядьком.
— Але ж...
Герман навіть не думав слухати її. Просто пішов, за мить зникнувши за дверима піцерії. Якусь мить Аліна сиділа не рухаючись, натомість прислухáлася до тиші й не зводила очей з входу. Несподівано для себе вона відчула, що її, як і вчора, огорнуло щось на кшталт спустошення. Коли Герман був поряд, він ніби заповнював вакуум, що ще після смерті матері утворився в її душі. Вона потребувала його, немов повітря.
Тиша тиснула на неї. Їй здавалося, що все навколо — то інший світ. А тут лише вона, Герман, жорстокий вбивця і страшна небезпека, яка цієї миті чатує на Германа.
Аліна пригадала, як дозволила Германові піти самому по щоденника Іри. Її жахнула думка, що з ним знову може щось трапитися. І що в такому разі вона робитиме?
* * *
Приміщення, куди потрапив Герман, виявилося порожнім. Увійшовши, він опинився в невеличкому холі, звідки можна було пройти як прямо, так і праворуч. Герман насупився: він думав, що побачить велику залу зі столиками, а відтак і самого дядька. Виявилося, що доведеться шукати. Він уже хотів був повернути праворуч, але раптом побачив молоду офіціантку: