— Даруйте, ви не бачили тут літнього чоловіка? Я забув мобільний, не можу зателефонувати, тому не знаю, в якій залі шукати.
— А де саме ви домовилися зустрітися? У «Вентотто» чи «П’єно-п’яно»? — вона злегка шепелявила.
— Прошу?
— Тут два заклади: «Вентотто» та «П’єно-п’яно». Де саме ви маєте зустрітися?
Такої відповіді Герман не очікував, тому відповів перше, що спало на думку:
— «Вентотто», — другої назви він навіть не запам’ятав.
— Тоді вам сюди, — вказала дівчина напрямок і швидко кудись попрямувала.
— А де той другий заклад? — гукнув навздогін.
— Он там, — дівчина махнула рукою, показуючи, а вже за мить зникла з поля зору.
Герман ще більше насупився. Він стиха зазирнув до «Вентотто»: дядька там не виявилося. Уже хотів полишити приміщення, як раптом помітив, що неподалік розташовані, так би мовити, «заховані» столики.
Герман зайшов усередину, за ним зачинилися двері.
* * *
Її огорнув неспокій. Це особливе сум’яття з’явилося щойно, і від нього їй стало геть лячно. Вона ледь стримувала себе, аби не піти за Германом. Аліна не відривала погляду від зачинених дверей закладу. Здавалося, минула ціла вічність відтоді, як Герман пішов за дядьком. Насправді ж — лише п’ять хвилин.
Аліна так зосередилася на вході до піцерії, що зовсім не помітила, як праворуч з’явилася тінь. І лише коли дверцята машини рвучко відчинилися, єдине, на що вона спромоглася, — це слабо зойкнути від несподіванки.
* * *
Герман обійшов обидва заклади, але дядька так і не знайшов. Завітав навіть на літній майданчик (тут, звісно, виявилося порожньо). Встигнув перепитати в обох закладах, чи не бачили вони такого-то літнього чоловіка (описав), але офіціанти лише заперечно похитали головами. Чи є тут ще один вихід, окрім як з вулиці 16-го липня? Так, є. На вулицю Тиху.
Капловухий хлопчина з «П’єно-п’яно» також повідомив, що схожий до розшукуваного Германом чоловік — це їхній постійний клієнт, але цього дня він у них не з’являвся.
— Як прізвище цього вашого постійного клієнта?
— На жаль, гадки не маю, — вибачливо відповів юнак. — Просто знаю, що він тут частенько обідає.
— З кимось?
— Ні, завжди сам.
«Бл*дь! — вилаявся подумки Герман. — Втік!.. А як же машина?..» — Герман не розумів, що відбувається. І несподівано його осяяло: Аліна!
Герман уже був кинувся до виходу, проте відразу ж вкляк: прямо перед ним, на відстані метрів трьох, стояли дядько та Аліна. Геннадій не спускав свого чіпкого погляду із небожа. Поряд стояла дівчина, ні жива ні мертва. Дядько міцно тримав її за лікоть, щоб не втекла.
Розділ 16
— Будеш іще пирога? — Маргарита Іванівна встала з-за столу, щоб налити їм другу порцію чаю.
Вже майже годину вони сиділи на кухні, обговорюючи події.
Настрій у родині ще більше зіпсувався, коли днів зо два тому правоохоронці повідомили про вбивство Богдана й про те, що його згубнику (себто Герману) знову вдалося втекти. Маргарита Іванівна так і не наважилася зателефонувати сестрі щодо цього. Зрештою, вони вже давно майже не спілкувалися — лише вдають, що все добре. Кожна й досі не пробачила іншу за несправедливий поділ майна в Грушвиці. Маргарита Іванівна невдоволено похитала головою: інтуїція її не підвела: від самого початку вона відчувала, що приїзд племінника добром не закінчиться.
Ні для кого.
Марія ж непомітно спостерігала за свекрухою. Вдову Антона Грушевського мало турбувала смерть Богдана. Вони не так часто спілкувалися, були один для одного майже чужими. Та й Марії було байдуже до родини Германа. Найбільше вона переймалася тим, аби не зринула на поверхню її таємниця. Інколи вона підозрювала, що свекруха все знає. Проте та лише по-доброму всміхалася, розпитувала про повсякденні справи, але ніколи не питала про це. Чи, може, їй уже здається? Можливо, її просто непокоїть, що буде, коли свекруха про все довідається?
— Ні, дякую. Треба берегти фігуру, — посміхнулася якомога привітніше. — Розкажіть краще, як у вас справи. А то ми все про мене та про мене, — знову широко посміхнулася.
Свекруха й собі посміхнулася, водночас зіщуливши очі й занадто прискіпливо роздивляючись невістку, так, немов сканувала.
«Поганий знак. Отже, вона таки здогадується, або ж щось відчуває. Ця жінка чудово тямить у людях».