Марія прийняла від матері Антона горня з гарячим напоєм.
— Та що про мене? — свекруха сіла навпроти. — Що в мене може бути нового? Дім-робота. Робота-дім. Та й то — переважно домашні клопоти. Геннадій, фактично, вже розібрався з новими відділами. Тепер йому не надто потрібна моя поміч. Настрій, звісно, через останні події не вельми, але так у кожного з нас, правда ж? — знову хитрий погляд в очі.
Марія згідливо хитнула головою.
— А от ти в нас молода. В тебе має бути купа всього нового, — знову пильний позір. Вдова Антона вже вкотре мусила ховати очі, вдаючи, ніби роздивляється новий манікюр.
Обидві жінки чекали, коли нарешті Настя прийде по Мілану (дівчинка нині сиділа у своїй кімнаті, готуючи домашнє). Потім планували пройтися по торгових центрах у пошуках нового одягу. Марія глянула на годинник: пів на першу.
«Може, якось відкараскатися від шопінгу? — майнула думка. — Довго я її тиску не витримаю».
— Ні, нічого такого особливо нового не маю. Хіба що, подружка має приїхати зі Штатів. Пам’ятаєте Віку? — Марія потерла шрам над бровою.
«Нервує», — відразу впевнилася свекруха, коли зауважила цю звичку невістки.
— Це та, яка приїздила останнього разу два роки тому? Вона?
— Вона, — підтвердила Маша. — Через два тижні має прилетіти. Вчора по скайпу спілкувалися. Казала, що вже взяла...
— У мене не виходить, — Мілана урвала розмову.
— ... квитки, — вже машинально доказала Марія, повернувши голову вбік дівчинки.
— Що там таке, маленька? — Маргарита Іванівна простягнула до онучки руки. — Йди сюди, покажи.
Мілана слухняно показала бабці незакінчену картинку. Малювання, як і праця, не вельми давалися дівчинці. На альбомному аркуші вони побачили недомальованого сніговика й дітей, які грали в сніжки. Праворуч помітили кілька відбитків, які Мілана випадково зробила пальцями. Малюнок і справді виглядав жахливо.
— Нам треба на конкурс намалювати зиму.
— А що за конкурс? — поцікавилася Марія, страшенно зрадівши тому, що Мілана позбавила її необхідності відповідати на питання свекрухи.
Мілана глянула на тітку з-під лоба: так, ніби не дуже хотіла відповідати.
— Конкурс малюнків шкільний, у нас кожного року його проводять. Минулої осені ми мали малювати новорічні свята. Але тоді я не брала участі, — вона знітилася й притулилася ближче до бабусі.
Марія роздивлялася Мілану. Те, що дівча не дуже тягнеться до неї, вона здогадалася вже давно. Інколи Маша підозрювала, що того останнього вечора, коли вони сиділи з Міланою, дівчинка чула їхню з Антоном сварку. До того ж вони зопалу гаркали на неї кілька разів. Може, все це якось вплинуло? А потім Антон загинув і Марія вже не так часто навідувалася до племінниці чоловіка. А кілька місяців по тому свекор та свекруха облаштували в себе кімнату для Мілани. Потреба сидіти з малою відпала, бо тепер нею займалися в основному бабуся і дідусь — це неабияк підтримувало подружжя після втрати сина. І Маша вирішила не втручатися.
— То, може, давай я допоможу? — запропонувала Марія.
Дівчинка мовчки дивилася на тітку, вагаючись, чи погоджуватися. Проте Марія не чекала відповіді, натомість весело підхопилася й підійшла до малої.
— Пішли, намалюємо крутезного сніговика, — Маша простягнула руку до Мілани. — У школі в мене непогано виходило.
— Ну, йди з тіткою, — підбадьорила Маргарита Іванівна. — Разом намалюєте все, що треба.
Коли Марія вже думала, що Мілана не погодиться, дівчинка нарешті сором’язливо вклала свою крихітну ручку в її долоню. Вони попрямували до дитячої, обговорюючи майбутній малюнок. Більше, щоправда, говорила Маша.
Свекруха провела їх поглядом. Вона чудово зрозуміла мету невістки: Марія вже не вперше уникала проведення часу разом.
Тепер Маргарита Іванівна навіть і не сумнівалася, що намагається приховати невістка.
* * *
Галка знервовано поглядала на годинник: час плинув як ніколи повільно. Вона неабияк переймалася тим, чи дізнався Герман, хто розпатякав поліції про конфлікт між ним та Юркою. Щомиті Галка чекала, що відчиняться двері, і до неї на роботу завітає Герман, аби запитати, навіщо вона так вчинила.
Вдома з Вадимом вона не боялася, але тут, в офісі, де працює усього лише одна дівчина, окрім неї...
Галка втупилася неуважним поглядом у комп’ютер. Туроператор пропонував цікаві знижки, і варто було кинути ці пропозиції на їхні сторінки у фейсбуці та інстаграмі.
— Галко, вже прийшло підтвердження на Іванюків?
— Що? — запитання колеги вивело її із заціпеніння.
— Де ти всі ці дні літаєш? — невдоволено гмикнула подруга. — Ти ніби не тут. Прийшло вже підтвердження з готелю на Іванюків?