Проте людський мозок із часом заполонюють буденні справи. Навіть вона зараз розмірковувала не про маму, а про чоловіка, якого ніколи не знала, а побачила вперше тут, на кладовищі. Ба більше! Примудрилася приревнувати мертвого до незнайомої жінки. Так, куди тільки не мандрують людські думки!
Алінка ретельніше загорнулася в куртку: вітер дув усе більш осатаніло. Вона подумки вилаялася, помітивши на зупинці чималий натовп. Тим часом водій тридцятої маршрутки (тут він мав кінцеву) завів двигун, і натовп намірився вбігати в салон. Алінка поквапилася, щоб устигнути зайняти місце.
Серце йойкнуло, коли вона помітила того самого літнього чоловіка в окулярах і жінку. Ці двоє теж збиралися сісти на тридцяту. Несподівано для себе розхвилювалася.
«Зачекати на іншу? Але ж чекати довелося б довгенько. Це не сорок дев’ята, яка ходить чи не кожні п’ять хвилин».
За хвилину маршрутка вже під’їхала, і натовп поквапився до входу.
Першими пропустили двох літніх жінок, які відразу ж попросилися їхати за посвідченням1. Далі посунули всі інші, включно з Алінкою й невідомим їй сивим чоловіком та його супутницею.
Тридцята рушила майже відразу. Як і передбачалося, вільних місць не лишилося, і декому таки довелося їхати стоячи. На останнє незайняте місце сіла дружина (?) померлого Антона Грушевського (Це ж треба, таке прізвище!). Літній чоловік став поряд із нею. Алінка вмостилася на одинарне сидіння праворуч, трішки позаду, тож мала непогану нагоду роздивитися (хай і зі спини) жінку.
Незнайомка була приблизно того самого віку, що й Алінка — років тридцять. Щоправда, ніхто ніколи не давав Аліні стільки років, інколи навіть вважали студенткою. На відміну від Аліни, ця жінка була одягнена розкішно. Не без захоплення вона роздивилася її бежевого кольору пальтечко, що сягало майже щиколоток, такого самого кольору кросівки. А коли незнайомка ретельно поправляла волосся, її увагу привернув акуратний манікюр на ніжних доглянутих руках. Аліна подумала про власні нігті — надто ламкі для того, щоб мріяти про довжину, а відтак повсякчас обрізані «під нуль».
«Що взагалі така забула в громадському транспорті?»
Алінка скоса подивилася на свою сумку, яку вже років сто як варто без жалю пожбурити на смітник. Прикрила руками замок, який розійшовся, і на заміну якого завше не вистачало зарплатні (хоча навіщо його взагалі міняти, якщо саму сумку треба викидати?). Відтак глянула на своє брудне взуття, котре теж, нема куди правди діти, давно віджило своє. Перевела погляд на взуття модниці.
«Як їй вдалося зберегти їх у чистоті в таку погоду?»
Обережно звела очі на супутника розкішної пані. Цього разу він, дякувати Богу, не звертав на неї жодної уваги, тож нарешті з’явилася можливість добре його роздивитися. Волосся цілком посивіло, на вигляд мав років сімдесят.
А хода його, як устигла помітити Аліна, жвава, мов у молодого. Чорне пальто однозначно не з дешевих. Чорні рукавички та чорні брюки. Виглядає доволі підтягнутим. Займається спортом? До жінки ставиться з повагою, але не по-батьківськи. Це ще більше наводило на думку про те, що поряд дружина його сина. Вираз обличчя мав діловитий. Підприємець? Цілком можливо. Тільки хіба ці двоє не мають власної машини? Цікаво.
Маршрутка загальмувала й обережно проїхала двох «лежачих поліцейських», а ще за кілька секунд спинилася на зупинці біля гіпермаркету «Фоззі». Грушевський-старший (якщо розмірковування Аліни правильні, то прізвище в нього має бути саме таке) передав гроші за обох, і пара вийшла. За ними залишили маршрутку ще кілька пасажирів. У салоні стало вільніше.
Аліна провела їх поглядом. Непереборна цікавість не відпускала. Хто ж вони насправді? Ну, хоч би щось про них дізнатися! Зірвавшись з місця, кинулася до виходу. Протиснувшись крізь людей, які саме заходили в маршрутку, вона нарешті опинилася на вулиці.
Хтось не вельми ввічливо гукнув її. Вона спершу не зрозуміла, хто саме. І лише коли хлопак, що стояв при самому вході, вхопив за лікоть, здогадалася: не заплатила за проїзд. Вибачившись, Алінка швидко передала гроші. На мить вона забула про своє «розслідування»: стало страшенно образливо за те, як її гукали та ловили. Немов якусь злодійку. Дівчина відчула, що червоніє, проте холодне повітря не дозволило цього. Дув сильний вітер. Накрапав дощ.
Алінка пошукала очима літнього чоловіка та його супутницю: пара вже встигла дійти до гіпермаркету.