— Геннадію, я завжди з тобою у всьому погоджувалася, але вибач, не сьогодні, — дружина спрямувала на нього серйозний погляд. — Я вважаю, ми зобов’язані співпрацювати зі слідством, — твердо промовила.
— Підтримую, — коротко відповіла Марія.
— І я, — Тарас одним ковтком допив залишки вина, поставив келих на стіл. — Пропоную проголосувати. Хто за те, щоб цього покидька нарешті впіймали?
— Тарасе! — не втрималася Настя.
— А що? Ми до нього по-доброму, а він... Та він сто років, як про нас усіх забув. У гості його не дочекаєшся. Відтоді, як померли Іра та Антон, навіть телефонує рідко! Ну, так, буде пан їхати в провінцію! І наречена його така сама. Та він і приїхав сюди тільки для того, аби порішити Юрку. Кляте мстиве падло!
— Тарасе, припини, я тебе прошу! Просто визнай, що ти йому заздриш.
— Що? Чого це мені йому заздрити? У мене є все, що мені лиш потрібно.
— Ти завжди заздрив йому. За те, що він досягнув більшого. Просто визнай це, — не втрималася Настя, підхоплюючись. — Піду я краще допоможу Мілані з уроками, ніж тут сидіти. Самі зрадники зібралися! — вона роздивилася присутніх. — Ви немов усі показилися! Не вірю я, що це може бути Герман! — сказавши це, Настя покинула кімнату, гримнувши дверима.
На певний час запанувала чергова мовчанка. Для годиться, кожен спробував вигадати нове виправдання для Германа, проте їм так і не вдалося пояснити, як саме і навіщо Герман опинився у квартирі Юрки, коли вбили Богдана. Хай там як, після довгої суперечки родина ухвалила рішення не видавати Германа.
По завершенню сімейного зібрання всі швидко розійшлися. Вийшовши з під’їзду, Марія дістала мобільний й набрала номер Кондратюка:
— Можливо, я й помиляюся, але, найімовірніше, Герман переховується у Грушвиці... Так, я знаю, що ви там вже перевіряли, але, розумієте, скільки не думаю — йому просто більше нікуди піти. Я більш ніж упевнена, що він зараз там, і вам варто поквапитися.
Розділ 22
Вони обнишпорили тут усе, не оминувши й комірок, де зберігалися засоби для прибирання. Герман навіть порозмітав сніг, який випав цієї ночі. Нічого.
— Може, відповідь у могилі?
— Ну, не будемо ж ми розкопувати могилу, — роздратовано мовив Герман.
Аліна знітилася. Нині ранкове видіння вже не видавалося їй таким реалістичним. І навіщо вона тільки бовкнула про свої підозри? Лише дала Герману марну надію.
«Насправді, то просто моторошний сон, який нічого не означає».
Вона дивилася, як Герман стояв над могилою сестри, геть засмучений. Він не вірив у сни, але схопився за соломинку.
— Вибач, — підійшла до нього, взяла за руку.
— Все гаразд. Ти ж хотіла як краще, — обійняв її за талію й поцілував у скроню.
Вони стояли мовчки, віддаючи шану померлій. Германові думки блукали далеко, й Аліна не наважилася його турбувати.
Неподалік каркнула ворона, сіла на оголену гілку дерева — на землю з гілки посипався сніг. Скоро до неї приєдналася ще одна, проте перша майже відразу злетіла, покружляла над ними й, помітивши щось у снігу, спустилася на сусідню могилу.
«Хто-хто, а ці на кладовищах — постійні гості. Тут для них завжди знайдеться їжа», — Аліною пересмикнуло.
Вона з відразою спостерігала за тим, як чорна ворона длубалася у розбитому надгробку, вишукуючи якусь поживу. Їй уявилися хробаки та жуки — мешканці кожної без винятку могили.
«З іншого боку, хіба в старих могилах ще є хробаки? Тим паче взимку. Що вона там шукає?»
— Германе!.. Германе, чуєш мене? — Аліна захвилювалася.
Герман відірвав свій погляд від фотографії сестри й запитально подивився на неї.
— Ця могила теж була на фото, — вказала кивком голови на поховання із розбитим надгробком.
* * *
Аліна не наважилася нишпорити під надгробком, на відміну від Германа: його не спиняли жодні забобони чи страх. Він хутко порозмітав сніг з покинутої могили, присів біля місця руйнування надгробку — майже в ногах покійника. Спершу він його пильно вивчав: на позір нічого, крім розламаних частинок граніту всередині не було.
Він глянув на зблідлу Алінку, відтак обережно почав виймати сміття з діри, не забуваючи час до часу озиратися, чи ніхто, бува, не стежить. Він насупився, коли помітив невідомого, що хиткою ходою блукав поміж могилами. Чоловік не звертав на них жодної уваги, і Герман зрештою зосередився на пошуках.
— Нічого, — за якусь мить сумно повідомив.
Замість того, щоб припинити шукати, Герман влігся на живіт і спробував максимально роздивитися, що всередині — там, куди руки його не дотягнулися б.