— Гм... чи міг Бодька мати коханку? — такий варіант йому ніколи не спадав на думку. — Що ти про це все думаєш?
Аліна стенула плечима.
— Чесно кажучи, я сподівалася, що інформації тут більше. Щоправда, тепер нам відомо, що Іра мала коханця. Можливо, Богдан теж зраджував. Знати б ім’я її кавалера! — зітхнула Аліна й визирнула в вікно машини.
Надворі знову сипав сніг і було доволі похмуро, здійнявся вітер. Зненацька вона відчула спустошення: в таку погоду цвинтар справляв особливо гнітюче враження. Відчуття фатальності міцно вп’ялося в неї своїми чіпкими пальцями.
Як Антон міг знати про цю схованку? Чому він прийшов з цим саме до неї, а не до Германа? Аліна не втримала всі ці запитання в собі, відразу поставивши їх приятелю. Той лише криво посміхнувся:
— Я не думаю, що Антон приходив до тебе в сні. Це банальний збіг. Він тобі примарився, бо ти часто про нього думаєш. А вчора ми відвідали Ірину могилу, от вона тобі теж наснилася. Ну й цю, з розбитим надгробком, ти теж бачила, — стенув плечима. — Ми обминали її вчора.
— Ти так вважаєш?
Герман хитнув ствердно головою:
— Ти просто перенапружилася, — пригорнув і поцілував у скроню. — Але немає біди без щастя, — він потрусив у руці знайдені листки, — ми тепер хоч знаємо, що
є ще якийсь чоловік. І, зважаючи на те, що Іра боялася в щоденнику вказувати його ім’я, Богдан мав знати цього типа. Якщо сестра його боялася, я більш ніж упевнений, що це і є наш вбивця.
— А якщо це жінка?
— Що ти маєш на увазі?
— Ну, якщо Богдан мав коханку, вона би могла вбити Іру, щоб позбутися конкурентки.
— Так, але якби Бодя мав якусь жінку, він, певне, одружився б із нею після смерті Іри. Хай не відразу, але через рік-два.
— А якщо просто не склалося? Якщо він, скажімо, не кохав її? А вона тепер через це мститься. А раптом ця невідома вбила Іру, щоб звільнити собі шлях до щастя? А коли Богдан покинув її (найімовірніше, саме так і сталося), вона вирішила покінчити й з ним теж.
— Гм... виглядає логічно, — замислився Герман. — Але ж до чого тут Юра?
— Юра знайшов щоденник, — стенула плечима Аліна. — А може, Юра й знав, що Богдан мав коханку, — раптом спало їй на думку, але Герман відразу впевнено заперечив:
— Юрка сказав би мені. Дуже сумніваюся, що він би це приховав.
— А якщо він просто не поєднав ці дві речі? Коханка, можливо, була давно. Богдан покинув її рік чи два тому. Або ж і відразу після смерті дружини. І Юра просто не подумав, що смерть Іри може бути пов’язана із тією жінкою.
— Ну, скажу тобі так: на його місці я б відразу подумав про коханку. Та й мені би він неодмінно розповів, якби про неї знав.
Тут Аліна не змогла заперечити, кинула погляд на аркуші. Її охоплювало, з одного боку, розчарування від малої кількості інформації, з іншого — величезний подив: ці записи мало що їм дали, але той спосіб, за допомогою якого вони їх знайшли, не вкладався в її голові. На відміну від Германа, Аліна вважала, що з цим видінням не все так просто.
Досі падав сніг — тепер уже лапатий. Аліна втомлено зазирнула в праве бокове дзеркало. У неї йойкнуло серце, коли здалося, що помітила якийсь рух. Але, придивившись і навіть озирнувшись, упевнилася, що помилилася.
— Що? — Герман відірвався від перечитування.
— Все гаразд. Здалося.
Герман повернувся до читання, тепер уже мовчки.
Аліні найдужче мріялося про все забути. Ба більше: хотілося б, щоб нічого цього взагалі ніколи з нею не траплялося. А ще вона зізналася собі в тому, що так мордувало від самого ранку. Якщо Антон справді приходив до неї, то чому мама, рідна їй людина, жодного разу не провідувала після смерті? Чи провідувала? В котромусь із тих численних марень, які цілі три місяці мучили її після похорону. Може, вона просто не зрозуміла?
— Якщо це хтось зі знайомих чоловіків, яких міг знати Богдан... То це могли б бути Вітя чи Вадим... Хто ж іще? — відірвалася Алінка від понурих думок.
— Гм... по суті, все. Ну, батько Антона їй не кревний родич. Але я не думаю, що сестра могла бути з ним... Звісно, це може виявитися й хтось із менш близьких нашій родині чоловіків... — Герман задумливо погладив бороду.
— Ти казав, Вітька колись цікавився нею.
— Цікавився, — не відразу відповів. — Але не серйозно. Він узагалі багатьма жінками цікавився. І цікавиться, — додав, стенувши плечима.
Алінка кивнула й замовкла: більше здогадів не спадало на думку. Вона повернула замислений погляд до вікна.
Від побаченого Аліна вклякла.