— Бл*дь! — вигукнув спересердя Герман.
Із реакції Германа Аліна здогадалася, що той теж побачив спецпризначенців, які обступили машину, тримаючи напоготові зброю — знаком їм показували виходити з машини. Машинально Алінка підняла ліву руку догори, правою ж, не тямлячи себе від жаху, потягнулася відчиняти дверці машини:
«Кінець», — зрозуміла.
Розділ 23
Марія вдоволено вдихнула свіжого повітря й увійшла до під’їзду. Вона не сумнівалася, що Геннадій не зрадів би її вчинку, але їй було на це абсолютно начхати. Не раз їй пригадувалися розповіді Галки про те, як Герман відмовляв Антона одружуватися з нею. І це при тому, скільки зусиль їй вартувало привернути до себе його увагу! Сьогодні вона отримала нагоду помститися.
Удома Марія заходилася готувати вечерю. Її кавалер не мав можливості скласти компанію, тож вечір обіцяв бути самотнім та нецікавим. Від нудьги почала розмірковувати про останні події. Найперше чомусь згадалася Галка, яка, мов те теля, завжди всього боялася, а відтак патякала все, що має на думці.
«Ці дні вона сама не своя. Якби не Вадим, уже би чортзна-що набовкала. Навіть те, чого нема», — подумалося, коли наливала на пательню оливкову олію — на вечерю вона запланувала стейк з лосося.
І хоч Марія нікому не зізнавалася, проте вона теж відчувала незрозумілий страх.
Здавалося, з усіх боків щось насувається і ніби зашморг затягується на шиї.
«А Тарик з Настею переживають скрутні часи. Цікаво, що про це думає Маргарита Іванівна?»
Марія обпеклася, ненароком торкнувшись розпеченої сковорідки, коли згадала про свекруху. Вона підозрювала, що ставлення Маргарити Іванівни до неї змінилося. Гніву цієї жінки Маша боялася чи не найбільше. Саме матір Антона стояла на заваді її особистого життя, яке — Марію це не могло не тішити — попри все складалося непогано.
Вдову Антона Грушевського переймав її фінансовий стан, а найліпший спосіб його покращити — знову вийти заміж. Вона ніколи в житті не працювала й не мала найменшого бажання починати.
Зовсім недавно Марії вдалося вивідати в Маргарити Іванівни, чому вона так не любить Германа, а також те, що сталося багато років тому між нею та сестрою. Маші навіть не довелося нічого випитувати. Свекруха сама, дратуючись через ситуацію, що склалася, вирішила поділитися.
«Варто було здогадатися, що все це через фінансові питання. Хоч ця родина й дружня, однак, коли мова заходить про гроші...»
Інколи їй здавалося, що ця сім’я тримається купи саме завдяки старанням Геннадія (свого часу ситуацію рятував і Антон). Батько й син були нерозлийвода — свекор і досі дуже переймався через його загибель. Їй теж не давали спокою спогади про Антона, особливо останнім часом, проте в Геннадія тільки й мови було, що про сина. З одного боку, нічого дивного, з іншого... Чи не занадто? І ті його сни, про які не раз розповідав... Її вони неабияк тривожили.
Хіба можуть не турбувати сновидіння, в яких людина розповідає, що її насправді вбили?
Розділ 24
Не встигла Аліна торкнутися дверцят, як зненацька її тіло із силою притиснулося до сидіння, відтак її різко кинуло праворуч — вона заледве встигла вхопитися за ручку зверху, аби триматися. Аліна почула щось схоже на вибухи, а далі крик Германа «Пригнися!» і звук битого скла позаду. Тієї миті вона мало розуміла, що коїться.
Перед очима майоріли могили, вузька дорога сільського кладовища. Герман намагався втекти від поліції й водночас не втаранитися в котрийсь із пам’ятників. Прийшовши більш-менш до тями, збагнула: ті дивні голосні вибухи — ніщо інше, як постріли. Вона знову пригнулася, коли над головою пролетіло кілька куль.
Ніколи ще небезпека не підкрадалася до неї так близько.
Машина вилетіла з території цвинтаря, зачепивши ворота й майже напевне отримавши помітну подряпину.
— Пригнися! — закричав Герман. Він заледве впорався із керуванням, розвертаючи автівку в потрібний бік.
Аліна виконала наказ, краєм ока встигла помітити, як праве бокове дзеркало розбилося від чергової кулі.
— Бл*дь! — вилаявся Герман, намагаючись вписатися в наступний поворот.
Позаду чулися сирена та накази поліції зупинитися.
— Та куди ж ви претеся! — заволав Герман, коли на дорозі з’явилося двоє пішоходів: бабця й дід. Вони безпорадно витріщалися на машину, що стрімко насувалася, і за якою полювала поліція. Ніколи ще в їхньому селі не відбувалося нічого подібного.
Герман зітхнув з полегшенням, коли в останню мить спромігся їх оминути. За кілька хвилин вони з Аліною вже виїжджали з Грушвиці.
Автівка мчала трасою, поліція «дихала в спину».
* * *