Щойно на перехресті їм поталанило прорватися перед фурою — вони мало не зіштовхнулися, проте машина Германа відбулася лише подряпиною. Ризик виявився виправданим, їм вдалося відірватися від поліції. Неповоротка вантажівка (а точніше її водій, що запізнювався) не відразу захотів зупинятися, а відтак поліцейські мусили пригальмувати: для втікачів — хоч і маленька, проте надважлива фора.
Герман завернув авто на вузеньку тиху вуличку й зупинив. Не змовляючись, обоє вийшли з машини й покрокували в бік провулку, минувши який, уже за кілька хвилин потрапили на велелюдну вулицю та надійно заховались у натовпі. Вдалині лунали сирени, безжально нагадуючи про небезпеку. Вони бачили, як поліцейські автівки ганяли містом у марних пошуках. Герман зупинив таксі, вони поїхали до Аліни.
— Рано чи пізно поліція нас знайде. Бери найнеобхідніше: гроші й документи.
Невдовзі пара покинула невеличку однокімнатну квартирку, щоб податися в нікуди. Ніколи Алінка не відчувала такої безвиході. Весь її світ руйнувався, ні — вже зруйнувався. Що чекає далі — годі передбачити.
Звечоріло. Герман та Аліна втекли в ніч, гадки не маючи, що не самі.
Розділ 25
Звук виявився гучнішим ніж уявлялося. Особливо гучно він пролунав у нічній тиші — Герман та Алінка затулили вуха, спостерігаючи віддалік, з-за машин.
Вони бачили, як у квартирі Грушевських ввімкнули світло, відтак у вікно визирнув Геннадій, аби перевірити, чому спрацювала сигналізація. Не помітивши нічого підозрілого, вимкнув з допомогою пульта сигналку й пішов. За мить світло в помешканні знову згасло.
Аліна змерзла, її морозило, і починалася застуда. В її голові крутилися різні думки: від фатальних до обнадійливих. Герман тим часом обережно вийшов зі схованки, підбіг до машини й знову зімітував спробу відчинити дверцята. Вкотре спрацювала сигналізація.
Цього разу разом з Геннадієм до вікна підійшла й дружина. Вони незадоволено роздивилися подвір’я, не помітивши нічого, Геннадій вимкнув сигналку. Герману довелося повторити трюк ще двічі, перш ніж дядько таки спустився в двір.
Геннадій уважно роздивився машину. На домашній халат дядько Германа надягнув своє чорне пальто. Він страшенно пошкодував, що полінувався прихопити шарф — вітер мало не збивав з ніг. Геннадій перевірив дверцята, зазирнув у салон, проте нічого підозрілого не побачив, здивовано стенув плечима. Він хотів був уже повернутися до під’їзду, як раптом відчув, що позаду хтось зупинився. Озирнувся і вкляк від несподіванки. Герман не зводив із нього суворих очей.
— То це ти розважаєшся? — нарешті озвався.
— По-твоєму, все це розваги? — сухо відповів питанням на питання племінник. За його спиною обережно з’явилася бліда мов молоко Аліна.
— Що ти надумав? Знову поговорити?
— Знову, — коротко відповів. — Сідай в машину, — в руках Германа зблиснув ніж.
На превеликий подив Германа дядько не заперечував, натомість спокійно відчинив дверці машини й сів за кермо. Племінник розмістився поряд, Аліна ж умостилася на задньому сидінні, мов дитя, радіючи теплу. Від знесилення вона почувалася збайдужілою до всього, що відбувається.
— Ти не проти, я зателефоную Риті? Інакше вона хвилюватиметься.
— Телефонуй. Скажи, тобі несподівано знадобилося поїхати на роботу чи щось у тому дусі, — Герман тримав ножа напоготові.
— Рито, це провидіння якесь, — почав Геннадій, щойно дружина відповіла на дзвінок. — З машиною все гаразд, але вийшов надвір і згадав, що лишив документи для постачальника на роботі. Швиденько заїду — заберу, щоб завтра перед Луцьком не заїжджати.
Геннадій замовк, слухаючи відповідь Маргарити. Дружина не вельми зраділа несподіваному зникненню чоловіка, проте вплинути на його рішення їй так і не вдалося. Геннадій пообіцяв, що не затримається надовго.
— Задоволений? — І перш ніж племінник устигнув відповісти, продовжив. — Заховай цяцьку. Ти ж не вважаєш, що я тебе злякаюся? Думаєш, якби я сам не хотів з тобою поговорити, сидів би зараз тут? — завів автівку.
— До чого ти хилиш?
Алінка ж, зігрівшись і більш-менш прийшовши до тями в теплі, не зводила очей з батька Атона. Щомиті вона чекала від нього чогось несподіваного. Страх перед цією людиною тільки дужчав.
— Куди їдемо? — Геннадій Грушевський не вважав за потрібне дати відповідь на поставлене питання.
— Від’їдь десь недалеко. Ми можемо побалакати й у машині.
Сніг не припинявся, заполонивши собою місто. Аліна зіщулилася, пригадуючи, як зимно на вулиці. Тут, у захищеному від вітру салоні, із ввімкненою пічкою — надзвичайно хόроше. Вперше за кілька годин вона зігрілася, її похилило в сон. Алінка відразу ж опанувала себе: щоб вижити, потрібно бути напоготові щосекунди. За попередньою домовленістю із Германом, її завданням було стежити, чи немає хвоста. Напад поліції на кладовищі став для неї хорошим уроком.