«Якщо не поспішити, можна втратити їх з поля зору».
Проковтнувши образу, Аліна пішла за ними. Навіть якщо вони її помітять, що з того? Має ж вона право теж купувати продукти в цьому магазині. Завернувши за ріг, Аліна помітила, як Грушевський-старший із супутницею ввійшли до гіпермаркету. Дівчина пришвидшила ходу, зовсім скоро вона теж дісталася входу. Прихопивши кошик для покупок, вирушила на пошуки поміж рядами. Хвилювання зросло, коли втямила, що втратила обох з поля зору. Невже не знайде? Це ж не якісь там «Сільпо» чи «Фуршет». «Фоззі» набагато більше, тож таки справді можна розминутися.
Алінка передивилася відділи молочних товарів, солодощів, одягу, побутової хімії... ледь не весь гіпермаркет, проте Грушевські мов крізь землю провалися. Засмутившись, нарешті припинила розшуки. Пробігшись ще раз, для годиться, усіма відділами, прихопила два пакети йогурту й рушила до каси.
Дивне відчуття змусило її озирнутися. Дівчина вклякла. За метрів тридцять від неї стояв Грушевський-старший. Чоловік не зводив з неї погляду. Як так може бути? Вона ж стільки видивлялася! Невже він за нею спостерігає? Стежив увесь цей час? Куди поділася жінка?
Нарешті Алінка усвідомила, що теж витріщається на нього. Грушевський-старший рушив у її напрямку.
«От, дідько! — прожогом відвернулася. — Він же не збирається підійти?!» — Алінка стала так, аби краєм ока бачити його, водночас удаючи, що роздивляється товари на полицях.
Напруга наростала. Чоловік наближався. У якусь мить Аліна не сумнівалася: зараз він зупиниться біля неї й суворо поцікавиться, на якій підставі вона їх переслідує. І чому раптом крутиться біля могили його сина. Але ні, він лише швидкою ходою пройшов повз і, здається, навіть не глянув на неї. Нюх уловив аромат чоловічої туалетної води — дорогої і страшенно приємної. Аліна несміливо простежила за ним. Чоловік віддалявся, жодного разу не озирнувшись. Куди зникла його супутниця, Алінка так і не дізналася.
Розділ 2
Кава все ще приємно пахла, дивом перебиваючи сморід від пригорілих млинців. Марія нарешті вийшла із задуми й сьорбнула, проте мало не виплюнула назад у горнятко. Так, холодна кава — таки бридота. Відставила горнятко вбік. Кинула погляд на годинник: час збиратися. Уважно оглянула кухню, хоч і перебувала у власній квартирі. На плиті вистигала пательня, на якій вона зовсім недавно готувала сніданок. Марія вже навіть устигла скласти посуд у посудомийну машину. Лише сковорідку доведеться мити окремо: останній млинець занадто підгорів.
Сьогодні знову згадувався той страшний день. Коли загинув чоловік. Укотре докори сумління мучили її. Чи можна було тоді вчинити якось інакше? Мабуть, можна. І як би склалося їхнє життя, якби все сталося інакше? Якби вона не наробила дурниць? Хто тепер відповість на це питання? Звісно, ніхто.
Без особливого бажання встала, вилила холодну несмачну каву, відтак вклала горня до посудомийки та ввімкнула пристрій. Глянула байдужим поглядом на брудну пательню й попрямувала в спальню збиратися. Зовсім скоро по неї мали приїхати свекор зі свекрухою. Йти не хотілося, але й не взяти участь у родинному зібранні жінка теж не могла — збиралися, аби пом’янути Антона.
Після смерті чоловіка минуло рівно два з половиною роки. Проте навіть зараз згадувати про втрату надзвичайно важко. Сьогодні мав приїхати Герман, двоюрідний брат Антона. Саме його родина збиралася зустрічати на вокзалі.
І саме він захотів усіх зібрати й заразом провідати брата. Дивне бажання, зважаючи на те, що Герман відвідував рідне місто нечасто (попри те, що жив усього лиш у Києві, а не десь за «бугром»). З нагоди його приїзду планували зібратися всі. Не сказати, що сім’я надто велика, проте й не маленька.
Не раз Марія замислювалася над тим, що насправді з родиною чоловіка її пов’язував лише покійний уже Антон. Дітей вони не мали, тому тепер спільними лишилися тільки спогади. А проте родина Грушевських виявилася неймовірно дружньою, тож до неї завжди ставилися дуже тепло.
І Марії надзвичайно приємно було лишатися їхньою частинкою. Єдиний, хто їй не подобався, — Герман. Особа, яка завжди сама по собі. Ще з першої зустрічі їй не сподобався цей суб’єкт. Справжнісінький нарцис. По-іншому просто й не скажеш. Саме тому на родинне зібрання не дуже й хотілося. Проте її запросили, а відмовити Геннадію Сергійовичу та Маргариті Іванівні вона ніяк не могла.
Марія швиденько вибрала сукню, потім сумку. Вже за кілька хвилин з дзеркала на неї дивилася молода вродлива жінка, вдягнута за останньою модою. Єдиним, що могло би зіпсувати зовнішність, була фігура. Проте Марія мала вишуканий смак, який дозволяв їй чудово приховувати всі недоліки. Так, вона ніколи не мала такої модної сьогодні тонкої талії. Зі спортом не приятелювала, хоч неодноразово обіцяла собі почати ходити до спортзалу. Вона навіть пробувала кілька разів, проте щоразу все завершувалося викинутими на вітер грішми. Після одного-двох візитів абонемент сміливо можна було комусь дарувати — більше Марія там ніколи не з’являлася.