Герман не звик вірити у надприродне. До того ж одним із недоліків цієї сім’ї він вважав їхнє надмірне переймання репутацією. Слідство визнало винним в аварії саме кузена. А що, коли сни дядька — ніщо інше, як підсвідоме прагнення очистити імідж родини?
Аліна пригадувала власний досвід «спілкування» з Антоном у Грушвиці. Несподівано для себе вона помітила те, чого помітити ніяк не сподівалася. Очі Грушевського почервоніли, в них бриніли сльози, які той намагався приховати. Перед нею сиділа нещасна, вбита горем літня людина в безвиході. Вперше вона почала сприймати його інакше.
— Я вас правильно зрозуміла, ви переконані, що його вбили?
Грушевський впевнено хитнув головою:
— Я розумію, що це звучить занадто неймовірно. Ви можете подумати, що в мене просто дах поїхав, але мені байдуже.
— А ти пробував звернутися в поліцію? Ну, щоб вони ще раз усе перевірили.
— Пробував. Майже відразу, як почалися сновидіння. Вони відмовилися, проте через певний час я знайшов потрібних знайомих. Маю на увазі, спільних знайомих моїх та людини, яка займалася справою. Той оперативник ще раз усе перевірив, але нічого не виявив.
— Але цю ідею фікс ти не кинув, — констатував факт Герман.
— Я би сказав не так. Сни після цього не припинилися. Ти собі не уявляєш, як вони мене виснажують.
— Ти хочеш, щоб ми тобі повірили?
— Знаєш, мені все одно, чи ви мені повірите... Проте я би хотів, щоб ми разом знайшли вбивцю.
Заява Грушевського-старшого виявилася неочікуваною. Герман та Аліна перезирнулися.
— Якщо все так, як я підозрюю, то вбивця Юри та Богдана — той самий, що й Антона. Якщо скласти докупи те, що нам усім відомо, цілком може щось вийти.
Герман та Аліна перезирнулися, вирішуючи, чи можна вірити батькові Антона. Зрештою Аліна підбадьорливо хитнула головою. Після цієї розмови вона зовсім інакше почала сприймати ставлення до неї Грушевського-старшого. А як іще міг дивитися батько на будь-кого, хто може хоч щось знати про те, що сталося з його вбитою дитиною?
— Ми насправді, — невпевнено почав Герман, — шукаємо вбивцю Іри.
— То ти таки серйозно тоді казав? — Геннадій відразу ж пожалкував про запитання: такими речами не жартують.
— Звісно що серйозно, — Герман почервонів від люті, Алінка поклала руку йому на плече, заспокоюючи.
— Вибач, просто ця твоя заява настільки приголомшила мене... І досі не віриться, що це може бути правдою.
Їхня розмова тривала ще довго, лиш раз перервавшись дзвінком Маргарити Іванівни, який Геннадій відхилив. Герман розповів усе, що знав.
Аліна всміхнулася самим кутиком рота: Герман довірився дядькові.
Розділ 26
Герман навідріз відмовився їхати до Геннадія додому. В глибині душі він продовжував підозрювати тітку й, ніде правди діти, Геннадію теж до кінця не повірив.
— Будь з ним обачною, — прошепотів Аліні на вухо, поки Геннадій не бачив.
Аліна розгубилася. Ще кілька хвилин тому вона раділа цій співпраці — хоча би тому, що в Геннадія непогані зв’язки, які би могли допомогти виплутатися. З іншого боку, вона розуміла, що Герман на всі сто має слушність: коли стається загадкове вбивство (а в їхньому випадку воно не одне), довіряти не можна нікому.
Вони приїхали до магазину Геннадія, саме тут Грушевський мав намір сховати їх до ранку.
— Сморід жахливий, — Геннадій квапливо відчинив вікно на вентиляцію. — У сусідньому відділі сьогодні фарбували, — скривився, а відтак із задоволенням вдихнув свіжого повітря, що негайно ж ринуло до приміщення. — Нехай бодай трохи провітриться.
Звідси Грушевський зателефонував дружині й попередив, що надумав вирішити кілька справ (якщо вже потрапив на роботу). Геннадій нагодував утікачів бутербродами, всі троє розмістилися в його кабінеті. Дядько — в кріслі начальника, племінник — на офісному стільці, що через стіл господаря магазину. В Аліни підвищилася температура, вона загорнулася в плед і сиділа на кушетці. Її хилило до сну, проте вона вперто чинила спротив.
Освітлення одноголосно вирішили не вмикати — лише настільну лампу. Говорили переважно чоловіки, Аліна уважно слухала.
— Отже, є чотири вбивства, — підсумував Геннадій. — Іра, Антон, Юра та Богдан, — перерахував усіх загиблих у хронологічному порядку. — Давайте розберемо по черзі. Спершу Іра.
— Раніше ми думали, що її вбили через майно, — почав племінник. — Але в щоденнику чітко сказано, що сестра боялася саме коханця. Те, що вона не називає його на ім’я, наштовхує на думку, що вони з Богданом були знайомі.
— До речі, найімовірніше, так і є, — промовила Аліна. Її очі блищали: ознака високої температури. — Думаю, Богдан пішов на квартиру Юри з кимось, кого знав. Інакше просто не уявляю, як його вдалося туди затягнути.