Розповідь про віднайдені записи Геннадій слухав, затамувавши подих. Уперше він отримав фактично підтвердження власної історії: не лише до нього в снах приходив син.
— Якщо ваш сон виявився віщим, отже, те, що розповідає мені Антон... — Геннадій не завершив фразу. Він бачив, як Герман недовірливо скривився, однак тепер ніхто не змусив би його повірити, що все це — просто так.
«Аби ж то син ще розповів, хто саме його вбив. Антоне, хто тебе вбив?..»
Аліна зненацька здригнулася.
— Що таке? — запитав Геннадій, переводячи погляд на вікно, в яке вона зі страхом дивилася.
— Мені здалося, я бачила тінь.
Герман квапливо кинув їй: «Лишайся тут!» і разом із дядьком побіг на вулицю. Він здивувався, коли, потягнувшись до кишені по ножа, не виявив його. Вилаявшись, Герман підхопив з підлоги одну з дощок від ще незібраних меблів. Вони з Геннадієм обнишпорили все довкола магазину, проте нікого не помітили.
— Думаєш, Аліні здалося?
— Не знаю, — замислено відказав Геннадій. — Проте часу гаяти не варто: треба ставити крапку в цій історії. Беремо Аліну і їдьмо до Віктора, — дядько рішуче попрямував до магазину.
Герман ще раз уважно роздивився довкола, а дорогою до приміщення знову перевірив кишені:
«Куди ж міг подітися ніж?»
* * *
Вони майже дісталися будинку Віті. Ніч видалася тихою, дорогою практично не зустрічалося машин, зі світлофорами теж щастило. Герман з Аліною розмістилися позаду, Геннадій сів за кермо.
— Як почуваєшся? — запитав Герман Аліну, яка стомлено принишкла на його плечі.
— Чесно? Кепсько, — Аліна спробувала посміхнутися, втім, слабкість та ломота в тілі робили свою справу: вона почувалася страшенно кволою.
Герман обійняв її міцніше, поцілував у скроню:
— Все буде гаразд. От побачиш.
«Ти не можеш знати, чим усе завершиться», — вголос вона вирішила цього не промовляти.
Алінка впіймала невдоволений погляд Геннадія, який спостерігав за ними за допомогою дзеркала заднього огляду. Тільки цього разу він дивився не на неї, а на племінника.
«Чого це він?» — Аліна підвела очі на Германа: обидва чоловіки потай перезиралися. І кожен, без сумнівів, зрозумів іншого. Герман відвів погляд.
— Що це, бл*дь, таке?! — вилаявся Грушевський-старший. — Гальма не працюють!
— Тобто, не працюють? — не повірив власним вухам Герман.
Геннадій не відповів, Герман же провів очима останній світлофор, який вони проїхали на червоне. Він побілів, спостерігаючи за невдалими спробами дядька спинити автівку. Тим часом вони проїхали ще один світлофор на червоне, а відтак і потрібний поворот.
— Пристебніться! — вигукнув Геннадій.
Герман швидко зрозумів, що має на меті дядько. Щойно вони виконали наказ, як Геннадій скористався єдиною можливістю врятуватися: скинув швидкість до десяти кілометрів на годину й розвернув машину праворуч, посунувши в кущі. Від удару спрацювали подушки безпеки. Все відбулося настільки швидко, що навіть сам Геннадій не відразу зрозумів, коли вони нарешті зупинилися. Оговтавшись від шоку, він поправив окуляри, які ледь не злетіли, зім’яв подушку, що заважала дихати. І лише тоді збагнув, що в машині надто тихо.
— Як ви? — занепокоївся батько Антона.
Герман хитнув головою, даючи зрозуміти, що неушкоджений. Аліна, зовсім бліда від страху, виглядала оглушеною. Опам’ятавшись, чоловіки перевірили машину.
— Аліно, ти можеш описати, кого бачила у вікні? — звернувся Герман до дівчини, щойно вони з дядьком упевнилися, що авто зіпсували навмисне.
— Я бачила лише тінь, — Аліна лише зараз знайшла в собі сили відстібнути пасок безпеки.
— Точно? Спробуй згадати, — наполягав Герман.
— Германе, точно. Тільки тінь.
— Ну, гаразд, не дратуйся.
— Як можна не дратуватися? — у неї безбожно боліла забита рука, від температури тріщала голова.
— Вам з Аліною треба втікати, — схвильовано попередив Геннадій, помітивши, що наближається машина. — Зараз сюди викличуть поліцію. Давайте, швидше!
І справді, таксист, помітивши ДТП, сповільнився.
З протилежного боку з’явилася ще одна автівка.
— Хутко тікайте, поки ніхто на вас не звернув увагу! Давайте швидше!
Герман допоміг Аліні вийти з машини. Ще за мить вони вже заховалися за кущами, які вдруге за сьогодні рятували їх. І саме вчасно, оскільки вдалині заблимали блакитно-червоні вогники патрульних, яких хтось викликав на місце події. Гучно вищала сирена.
Розділ 27
До будинку Віті пара дісталася нескоро: все через стан Аліни, якій ставало гірше. Обличчя її пашіло, а тіло ламало. Герман обійняв її, захищаючи від вітру:
— Може, ми все-таки поселимо тебе кудись?